Дрібна фауна моря

Дрібна фауна моряЗ простіших, що населяють води околиці острова, вiдомi малоресничнi iнфузорiї (Oligotricha), дрiбнi гiдромедузи дiаметром 1 мм у Hydractinia cornea i 20 мм у Campanyllaria johnstoni. З великих медуз добре відома вухата медуза (Aurelia aurita). Аурелія – представник класу сцифоідних медуз, має напівпрозоре тіло з рожевим або блідо-фіолетовим зонтиком, який може бути діаметром від 5 до 40 см, на 97–98 % складається з води. Харчується планктоном і може бути конкурентом промислових риб. Для відпочиваючих аурелія не шкідлива, хоча при великому накопичені створює певні незручності, викликає опіки лише очей або губ. Оптимальна температура для життя аурелії 9°С, тому найбільше її наприкінці літа та на початку осені у відкритому морі, тобто з боку Каркінітської затоки.

Товщу води вiд поверхні до найбільшої глибини населяють медузи – корнерот (Rhizostoma pulmo). Павло Лукницький називав їх трояндами моря та вказував, що найбільше їх біля Порту Хорли, саме там він відчув на собі дію цього суцільного киселю. Це порівняно великий представник сцифоідних медуз. Тіло білувате з напівсферичним зонтиком, край якого опоясаний блакитною або фіолетовою каймою. Діаметр зонтика досягає 60 см, маса окремих екземплярів буває до 4 кг. У випадку коли людина торкається щупалець, вона отримує досить відчутний больовий опік, тому слід уникати місць з великим накопиченням цього виду медуз. Як не дивно, але корнерот може використовуватись для харчування в солоно-сушеному або сушеному вигляді.

Дрібна фауна моряВ пiщаному ґрунтi моря закопуються черви-полiхети (Nereis succinea). Це дона тварина, що відноситься до класу поліхет. Живе в норках і надає перевагу муловим або мулово-пісчаним ґрунтам. Поїдаючи залишки тварин і рослин, очищує дно. Сама, в свою чергу, служить кормом для багатьох видів риб. Поліхетами харчуються бички, камбала та осетрові, використовується як наживка для ловлі цих риб та кефалі.

В крейдових відкладеннях материкового узбережжя зустрічається двостулкові, брюхоногі та головоногі молюски. Серед сучасних молюсків найбільш помітна чорноморська устриця або їстивна (Ostrea edulis), яку у великій кількості можна зустріти на південному березі острова Джарилгач та в західній частині біля маяків. Крім цих місць устриця зустрічається, в Чорному морі, лише біля міста Судака в Криму. Це цінний двостулковий молюск, за свої харчові і дієтичні властивості, ще на початку ХХ ст., був промисловим об’єктом і користувався популярністю не тільки в чорноморських містечках. В 1810 р. в Москву, Київ, Вільнюс, Житомир та Гродно лише з Феодосії було відправлено 168 тис. устриць. Одним човном тоді ловили 5 – 8 тис. штук в день. Продавали устриці по 23 рублі золотом за тисячу. Устриця мешкає на глибині від 3 до 65 м, має розмір до 12 см, прикріплюється до каменів, трапляється на піщано-кам’янистих ґрунтах. Устриця тепловодна, основну частину життя є нерухома, оскільки нижньою частиною прикріплюються до субстрату. Молюск може витримувати тимчасове опріснення або осушення. Чисельність устриці незначна. Однією з причин зменшення цього виду паразитний гриб Ostracoblabe implexa, котрий збуджує інфекційні хвороби устриць. З 1970 р. по 1980 р. вказаний гриб знищив популяцію устриць в Ягорлицькій затоці. Жодної устриці нині не знайти й в озері на захід від селища Лазурне, котре має назву Устричне. Нині в Каркінітській затоці 99% устриць уражено грибом Ostracoblabe implexa, а у Джарилгацькій затоці ще лише 71%. Крім грибка останнім десятиліттям устриці загрожує активне добування піску та хижий молюск – рапана. Промисел та збирання устриць заборонено “Правилами рибальства в басейні Чорного моря” (1983 р.). Були спроби організувати розведення їстівних устриць Скадовським риболовецьким колгоспом “Приморський”.

Дрібна фауна моряІнший двостулковий молюск – мідія чорноморська (Mytilus galloprovincialis) зустрічається з південного берега острова Джарилгач та у великій кількості з південного боку в районі мису Джарилгач. Мідії мають видовжену клиноподібну черепашку до 12 см. Молюск здатний виділяти бісуси, за допомогою яких прикріплюються до субстрату. Молоді молюски можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Молюск є активним фільтратором, їжею якого є одноклітинні водорості, бактерії та розчинена органіка. Один молюск мідії здатний пропускати через себе за годину до 3 літрів води, а за добу до 70 літрів. Вони не лише звільняють воду від завислих частинок, а й своїми екскрементами сприяють утворенню мулистого ґрунту. М’ясо мідій містить білок, трохи жиру, глікоген, вітаміни F, D, C, B, біологічно активні речовини та використовується для дієтичного харчування. Проте мідії, що можна виловити в Джарилгацькій та Каркінітській затоці мають меншу кількість м’яса ніж ті, що вирощуються промисловим методом. Причини цього, а також зниження популяції мідій у вказаних затоках, наявність у мідій симбіонтів та паразитів – поліхетів (Polydora сiliata), трематоди (Parvatrema duboisi), інфузорії (Crebricoma carinata), що вперше були виявлені в 1985 р.

Дрібна фауна моряНе поступається у харчовому відношенні мідіям і устрицям молюск мія (Mya arenaria) або черепашка піщана, що з’явилася в Чорному морі в 60-х роках ХХ ст. Розмір мії до 10 см, зустрічається вона переважно на мілководі та на опріснених ділянках. Вживають в їжу в сирому, вареному та копченому вигляді, а також варять з неї бульйон.

Дрібна фауна моряОкрасою морської фауни є гребінець чорноморський (Flexopecten ponticus) – морський двостулковий молюск, що має широку віялоподібну черепашку, забарвлену у різні кольори до 7 см в діаметрі. Діти збираючи черепашки гребінця називають їх “королевками”. На відміну від інших морських молюсків гребінець веде активний спосіб життя, пересуваючись короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець фільтруючи воду. В створах гребінців міститься 98,2% карбонату кальцію. Рекомендовано вживати в їжу частину, що зветься мускул, зазвичай його варять. Особливо рекомендовано вживати особам, що страждають на судину недостатність. Але з 1990 р. на берегах Джарилгацької та Каркінітської заток зустрічається лише черепашка цього молюску. В самих затоках всі представники давно з’їдені рапаном. Остані роки взагалі в Чорному морі не фіксувалися живі гребінці.

Дрібна фауна моряНайчастіше на пляжі зустрічається раковинки масового прибережного виду – венерки звичайної (Venus gallina) розміром до 4 см та багаточисельного виду донакса обрізного (Donax trunculus), що заривається в пісок біля самого берега теж розміром до 4 см.

Дрібна фауна моряМайже повністю витісняє венерку скафарка нерівна (Scapharca ina-equivalis), молюск з Індокитаю, що з’явився в Чорному морі з 1960 р. та має розміри до 8 см. Схожі на скафарку серцевидка їстивна (Cerastoderma lamarcki), розміром до 7 см та серцевидка зелена (Cerastoderma glaucum) розміром до 4 см, якими харчуються бички та камбала.

Схожа на серцевидку та скафарку, але має червонуватий відтінок кунєарка (Cunearka cornea) або кровава черепашка. Це теж двостулковий молюск, який, на відміну від інших, має не безбарвну, а червону кров, що містить гемоглобін і здатний довгий час витримувати дефіцит кисню в придонномушарі, коли інші молюски гинуть. На початку осені їх можна у великій кількості спостерігати на пересихаючих озерах східної частини острова.

Дрібна фауна моряКрім двостулкових молюсків, в Джарилгацькій та Каркінітській затоках зустрічаються, ще й брюхоногі молюски. Біттіум сітчастий (Bittium reticulatum) – живе на бурих водоростях, зішкрібаючи з них відмираючи частинки та наліт мікроорганізмів – перифінів. Цими раковинками, що мають довжину до 1,5 см засипані пляжі Джарилгацької затоки. Більш масовий вид – Тріція сітчаста (Tritia reticulata) має довжину до 3 см, зустрічається на каменях та піску. Старі раковинки зустрічаються у воді біля пляжів та на самих пляжах, куди їх приносять раки-самiтники, котрі використовують раковинки в якості будиночків.

Дрібна фауна моряА на відкритому морі, в районі маячного знаку “Червоний”, у великій кількості можна спостерігати черепашки двостулкового молюска морського черенка (Solen vagina) розміром до 15 см. Викидається черенок штормом, найчастіше під час нересту, хоча може глибоко зариватися в ґрунт на глибину до 1 м. Сам молюск є важливим харчовим об’єктом для цілого виду чорноморських риб. Останнім часом його з’їдає рапан.

Червононогий рапан (Rapana tho-massiana) – найбільший брюхоногий молюск (більше 15 см), що живе на всіх типах дна. З’явився в Чорному морі з 1947 р. По характеру харчування – хижак який нападає на двостулкових молюсків, навіть на крабів-плавунців та з’їв як відомо всіх гребінців і майже всіх устриць. З мешканців моря рапанами харчується лише морські зірки, але вони через солоність води не виживають в Чорному морі. Чудова раковина рапана є улюбленим сувеніром відпочиваючих.

Дрібна фауна моря

Найбільш багатий зоопланктон видами класу ракоподiбних (Crustacea). З десятиногих у великій кількості зустрічається кам’яна (Palaemon elegant) та трав’яна креветки (Palaemon adspersus), які живляться рослинними залишками, водоростями та дрібними ракоподібними.

Дрібна фауна моряЗустрічаються краби-плавунцi (Macropipus holsatus) та раки-самiтники (Diogenes pugilator). Балянус, або морский жолудь (Balanus improvisus), відноситься до групи усоногих ракоподібних, що ведуть прикріплений спосіб життя. Власне так вони й потрапили до Чорного моря в середині ХІХ ст., прикріпившись до днищ кораблів. Вони приносять користь як фільтратори, але агресивні.

Дрібна фауна моряЧисленними є дванадцятиногі рачки-бокоплави (гаммарус) або морська блоха (Gammarus pulex). Ця тваринка як на її розміри, в пошуках їжі, здатна віддалятися на значні відстані від морської води, зустрічається на мор-ській траві (камкі).

Дрібна фауна моряВ затоках, біля острова, зустрічаються краби, з яких три види занесені до “Червоної книги України”. Найбільш розповсюджений трав’яний краб (Carcinus aestuarii), що поширений в прибережних акваторіях Каркінітської та Джарилгацької заток. Дона тварина, живе на глибинах, переважно в заростях водоростей. Живиться дрібними молюсками, органічними рештками. Чутливий до змін солоності води, оскільки розвиток личинок краба можливий лише при відповідній солоності води. Чисельність краба постійно зменшувалася, тому в 1983 р. було заборонено його вилов. З 1990 р. в окремих акваторіях популяції відновлюються. В меншій мірі у вказаних затоках зустрічається кам’яний краб (Eriphia verrucosa) та мармуровий краб (Pacygrapsus marmoratus).

Нейстон – самий верхній шар води менше 5 см. Він заселений в затоці переважно каланоїдами (Pontela mediterranea). Хоча основну частину нейтона складають личинки багатьох видів придонних тварин, ікра і мальки риб. Деякі безхребетні знаходяться в цьому шарі води лише протягом нічного часу, а вдень знову опускаються на дно.

Автор: О.М. Лиховид.