Громадянська війна

Рік 1917

У травні 1917 року в Скадовську створений Совєт робітничих i солдатських депутатів, котрий, правда, реальної влади ще не мав. Депутати Совєта представляли переважно партію соцiалiстiв–революцiонерiв та РСДРП (об’єднану), бiльш відому як партію меншовиків. Саме тому Скадовський Совєт вiдмовився делегувати своїх представників на ІІ Всеросійський з’їзд Совєтiв у жовтнi 1917 р.

В 1917 р. залишив службу Амудар’їнській військовій флотилії Павло Миколайович Костюшко (1877 р.н.). Останнім місце служби підполковника П.М. Костюшко був пароплав “Самарканд”, командиром якого останні декілька йому довелося служити. В 1917–1920 рр. Павло Миколайович жив у Скадовську та примудрився ухилятися від участі в громадянській війні. Та, в 1938 р., НКВС згадали про нього. Бойового офіцера, героя російсько–японської та першої світової, георгіївського кавалера розстріляли як “антирадянський елемент”. Щоправда рядового солдата першої світової скадовчанина Митрофана Івановича Стадника (1888 р.н) розстріляли роком раніше.

Рік 1918

30 січня 1918 р. Скадовський міський вiйськово–революцiйний комітет на чолі з В.С. Бояджiєвим узяв владу в мiстi. 14 лютого ревком передав владу обраному виконавчому комітетові Совєта робітничих, селянських та солдатських депутатів. Совєт першою справою почав ділити землю поміщика С.Б. Скадовського та націоналізовувати каботажний флот в порту. В березні через Скадовський порт евакуйовувалися загони, що обороняли Херсон.

З повідомлень Херсонських газет відомо, що 7 квітня 1918 р. (25 березня за старим стилем) німецько–австрійські війська зайняли Олешки, а наступного дня Голу Пристань. Ймовірно до Скадовська вони добралися 9 квітня. Відомо, що в Скадовську розміщувався німецький гарнізон, у складі якого була кавалерійська частина та військовий загін Центральної Ради.

У квiтнi 1918 р. волосна земська управа Красненської волості почала роздавати землю селянам. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського до влади повернулися виборні думи та земства. Але у Скадовську таких органів раніше не було, тому владу отримав Виконавчий комітет «Спілки селян–хліборобів», як відомо саме з’їзд селян–хліборобів проголосив П. Скоропадського гетьманом. В Скадовську було обрано міського старосту. В Скадовську, Красному та Михайлівці розмiщувалася державна (гетьманська) варта, тобто поліцейсько–міліцейський загін.

Після усунення гетьмана вiд влади, в грудні 1918 р., нiмецький загін залишив мiсто. Містом продовжував керувати обраний староста та управа. Відомо, що в цей час Скадовськ перебував у сфері впливу партизанського загону П.І. Тарана, що розміщувався в Каланчаку і до якого входило багато мешканців села Карги. Сам П.І. Таран схилявся підтримувати спочатку Директорію В. Винниченка – С. Петлюри, пізніше радянську владу. І хоч до радянських підручників він увійшов саме як червоний партизан, радянська влада йому не забула його політичні помилки та надала можливість поміркувати над ними протягом 25 років у ГУЛАГу.

Серед невеликої кількості скадовчан у військах Директорії, в 1918–1919 рр., служив Сергій Григорович Прокопенко (1895 р. н.) за, що й був розстріляний більшовиками в 1938 р. В 1919 р. служили в Українській галицькій армії скадовчани Антон Іванович Лемчик (1873 р. н.) та Йосип Павлович Гук (1900 р. н.). Першого, в 1937 р., радянська влада засудила до розстрілу, другий відбувся десятьма роками таборів.

Господину начальнику Одесского Таможенного участка
Джарылгацкой Таможенной заставы
30 января 1918 г. № 81
Военно-революционный комитет занял канцелярию заставы три комнаты своих надобностей
Иванов.

В Скадовский Совет рабочих, солдатских и крестянских депутатов.
30 января вооруженными матросами и другими лицами действовавших по приказу комиссара при фронтовом штабе Черноморского военно-революционного отряда Н. Волкова было отобрано у меня казенное вооружение досмотрщиков.
Управляющий заставой Николай Васильевич Иванов.
Досмотрщики:
Григорий Петрович Гриценко, Василий Павлович Кушнаренко, Игнатий Михайлович Заболотный, Кузьма Павлович Кушнаренко, Иосиф Францевич Дудик, Олесифор Тимофеевич Лобатов.

Рік 1919

Між тим наприкінці січня 1919 р. в Скадовський порт увійшли грецькі та французькі кораблі висадивши десант. 2 лютого 1919 р. Днiпровський повiтовий з’їзд вирiшив приєднати повiт до Української Народної Республiки, що до речі не хвилювало ані греків, ані французів з англійцями, оскільки іхній контингент був за характером миротворчим. З усіх воюючих сторін з цим контингентом у збройні сутички намагалися вступати лише більшовисько оріентовані військові частини.

13 лютого 1919 р. херсонська газета “Родной край” повідомила, що в Скадовську розмістилися білі добровольці та донські козаки. Ймовірно подія сталася днем раніше. А 20 лютого весь Дніпровський повіт опинився у сфері впливу Кримського крайового уряду.

З кінця березня 1919 р. у мiстi керував радянський ревком на чолi з Михайлом Григоровичем Андрiйцем. Ревком спирався в своїй роботі на батальйон Одеського стрілецького прикордоного полку. В травні в Олешках, Голій Пристані та Скадовську господарювали війська отамана Григор’єва. 29 травня 1919 р. ІІІ селянський з’їзд Днiпровського повiту пiдтвердив статус мiста Скадовська.

В кінці травня 1919 р. місто захопили більшовики. В червні Скадовськ разом з всім Дніпровським повітом включено до Херсонської губернії. В тому ж червнi 1919 р. селянське повстання на чолi з вчителем з села Великі Копані, есером Ковалем охопило Скадовську, Краснянську, Чалбаську, Бехтерську та частину Великокопанівської волостей. Селяни вiдмовлялися вiддавати хлiб та виступали проти мобiлiзацiї до Червоної армiї.

Вказане повстання дало змогу добровольцям бiлої армiї пiд командуванням А. Денiкiна 10 липня 1919 р. знов заволодiти Скадовськом. В усіх джерелах радянських часів вказувалося, що денікінці саме захопили Скадовськ. Крім того радянські історики стверджували, що в порти Скадовськ та Хорли зайшли англійські вантажні кораблі зі збоєю для білої гвардії. Про те як це відбувалося в дійсності дав опис учасник тих подій Всеволод Арістов, в спогадах “На “Живом” в гражданскую войну”, що були опубліковані в журналі “Военная Быль”, № 94 за листопад1968 р.

Ескадровий міноносець “Живий”, що був побудований в 1903 р. на початку 1919 р. озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами. Як згадував В. Арістов, в липні 1919 р., есмінець “Живий” під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, нещодавно отримавшого звання капітана 2–го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Як вказує автор, там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. Цікаво, що тут автор згадує про одного скадовського фотографа, котрий продемонстрував йому знімок тіла загиблої Софії Фальц–Фейн, яка на думку В. Арістова була звірячи зарубана махновцями.

Серед тих хто прибув тоді в Скадовськ на есмінці “Живий” згадуються: інженер–механік та лейтенант Павло Петрович Орловський, лейтенанти: Павло Іванович Охотін, Реас Анатолійович Петровський, Платон Дмитрович Осіпов, Дмитро Вавілов. В Скадовськ прибув також лейтенант та ревізор флоту Федір Юрійович Спаде, майбутній адмірал та командуючий Латвійським флотом. Були ще моряки – мічмани: Дмитро Миколайович Хрущов та Всеволод Вернадський.

Проте сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців “Живого” та “Жаркого” під командуванням штурмана “Живого” – лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися до Скадовську. Відомо, що “Живий” та “Жаркий” здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополю.

В Херсонському обласному архіві вдалося розшукати документи датовані кінцем липня 1919 р., в яких згадувалося ім’я тодішнього коменданта Порту Скадовськ. Як вдалося розібрати почерк укладача документа комендантом було призначено лейтенанта Гуренко. Проте, серед особового складу Чорноморської флотилії за 1919 р., лейтенант Гуренко не значиться. Між тим серед команди есмінця “Живий” значився лейтенант Анатолій Костянтинович Гурський, можливо саме він і був комендантом Скадовська.

А 30 липня 1919 р. на зборах городян Скадовська було утворено Громадське управління селища (тимчасове), котре утворило селищний виконавчий комітет (тимчасовий). Головою виконкому обрано Мойсея Семеновича Мангубі, секретарем – Самуїла Титовича Морозенка. Тоді ж було введено перший герб міста.

Незважаючи на часту зміну влади, з 1918 р. по 1920 р., у мiстi діяли квартальні комітети, котрі очолювалися старостами, всього було 56 квартальних старост. Історія донесла до нас імена лише деяких з них: Макар Василенко, Озра Майдон, Олександр Бабенко, Юхим Сук, Юхим Додулов, Іван Заворцев, Михайло Посталака, Василь Ковка, Степан Півень, Дроботько, Ємельян Федороцов, Василь Компаній, Підплетенний, Григорій Цукан, Веремій Рикенко, Чертяк.

В серпні 1919 р. головноначальником Херсонської і Таврійської губернії призначено генерал-лейтенанта Миколу Миколайовича Шиллинга. А 19 жовтня за новим стилем генерал М.М. Шиллинг оголосив мобілізацію. Згідно наказу всі, хто не з’явиться на мобілізаційні пункти чекав військово–польовий суд, а села, які відмовляються від мобілізації мали бути зруйновані. Тоді був призваний фронтовик першої світової скадовчанин Андрій Кіндратович Заболоцький, котрий народився в Скадовську в 1894 р. Недовго служив Андрій Кіндратович у денікінських військах, та в 1933 р. отримав за це 3 роки ув’язнення. Інший скадовчанин Степан Федорович Піщаненко (1893 р. н.) прослужив у білій армії не на багато більше, проте в 1937 р. був засуджений до розстрілу.

Рік 1920

З 13 січня 1920 р. Скадовськ було взято загонами Червоної армії. В боях за місто тоді відзначилася 1 естонська стрілецька дивізія. В місті утворено більшовицький ревком з трьох чоловік: голови Дьомiна, секретаря Ракшi та члена ревкому Самборського. 28 січня 1920 р. радянська влада включила Скадовськ до Херсонської губернії.

Але продовжувала діяти й армія півдня Росії під командуванням А.І. Денікіна. Наприкінці січня 1920 р. утворено “Загін Каркінітської затоки” на чолі з капітаном 1 рангу В.І. Собецьким. До загону зарахували канонерський човен “Альма” (1–120-мм, 1–75-мм), боліндер, пароплав–базу та декількох катерів. Весною капітан 1-го рангу Собецкий захворів і в командування загоном вступив капітан 1-го рангу І. К. Федяєвський.

Ще в січні 1920 р. білогвардійський пароплав “Веста” під керівництвом капітана 1 рангу Леоніда Івановича Захарченка здійснював похід в Порт Хорли для завантаження зерном. В лютому 1920 р. “Веста” та есмінець “Живой” висадили в Хорлах десант під керівництвом капітана 2 рангу Кисловського. На початку квітня 1920 р. в Хорлах десантувалася Дроздовська дивізія під керівництвом генерал–майора Володимира Костянтиновича Вітовського, котрий за вдалий десант отримав чин генерал–лейтенанта. Десант здійснювався пароплавами “Павло”, “Веста”, “Росія”, есмінець “Беспокойний” та допоміжний крейсер “Цесаревич Георгій”. 31 березня 1920 р., пройшовши Джарилгацький маяк до загону приєдналися тральщики “Скіф” та “Березань”, буксир “Смілий” та сторожовий катер “СКЗ”.

Події, що були після вдалого десанту описав учасник тих подій Г. Усаров в своїх спогадах “Три походи в Хорли в 1920 р.”, що опубліковані в журналі “Военная Быль, № 119 за листопад 1972 р. Автор згадує, що 5 квітня 1920 р. допоміжний крейсер “Цесаревич Георгій”, під командуванням капітана 2 рангу Михайла Володимировича Домбровського, ходив до Скадовська. Отже, навіть якщо в Скадовську на той час були червоні війська, то великої загрози для білого флоту не становили, крім того Джарилгацький маяк знаходився у розпорядженні “Загону Каркінітської затоки”, відповідно на острові розміщувався білогвардійський загін.

В травні 1920 р. згаданий “Цесаревич Георгій” та “Чорномор” під керівництвом старшого лейтенанта Н. Н. Машуков прибули на Тендру. Пізніше в Тендрівську затоку перебазувався есмінець “Жаркий” та однотипний йому “Звонкий”. В липні 1920 р., на Тендрі була висаджена десантна рота поручика Височіна. Десант крім захисту берегів, забезпечував свіжою провізією кораблі, що блокували Очаків. Десант пробув на березі до 20 жовтня 1920 р.

На початку червня 1920 р. армія П. Врангеля під прикриттям корпуса генерала Якова Слащева утримували Перекопський та Чонгарські перешийки. Проти 2 армійського корпусу генерал–лейтенанта Якова Олександровича Слащева на фронті Скадовськ – Генічеськ розвернулася 13 червона армія та нараховувала 12765 штиків та шабель (Латишська, 52, 3, 46 стрілецькі дивізії, 85 та 124 стрілецькі бригади). Безпосередньо в Скадовську розташовувалися частини 46 дивізії 13 червоної армії.

7 червня 1920 р. білі війська прорвали перекопські позиції червоних і 13 червня оволоділи Олешками. В “Історії міст та сіл УРСР“ вказано, що Скадовськ захоплений врангелівським десантом теж 7 червня. А 9 червня знову на кілька днів місто зайняли червоні. Достеменно відомо, що в червні есмінець “Звонкий”, під керівництвом капітана 2 рангу Георгія Олександровича Мусатова та з старшим лейтенантом Михайлом Михайловичем Максимовим був перебазований в Скадовськ, через який відбувалося постачання військових частин, що знаходилися в південній частині Дніпра. Есмінець мав дві 75 мм гармати та два торпедних апарати.

З відновленням влади головнокомандуючого військ Півдня Росії П. Врангеля комендантом Скадовська було призначено пристава цивільної частини при штабі головнокомандуючого Фесенка. Червоні намагалися взяти Скадовськ 30 та 31 серпня, а потім містом два місяці володіла біла армія. Саме в цей час був призваний на службу скадовчанин Еммануїл Олександрович Бєлінський (1900 р.н.), правда при наближені червоних він полишив службу, але в 1927 р. все одно отримав 10 років таборів.

В жовтні 1920 р. Скадовськ продовжував бути стратегічним пунктом, голова врангелівського уряду О.В. Кривошеїн особисто переймався вивозом зерна зі Скадовська, без чого фінансова криза білої армії могла перетворитися в катастрофу. А Олександр Васильович добре розумівся на таврійському хлібі, оскільки в уряді П.А. Столипіна був міністром сільського господарства.

17 жовтня червоні війська зайняли Голу Пристань та Олешки. В вечері 28 жовтня 1920 р. війська, що займали лінію нижнього Дніпра почали відходити до Перекопу, і частково, до Скадовська. Різняться версії про те яка з червоних дивізій заволоділа Скадовськом. В “Історії міст та сіл УРСР“ за 1972 р. вказано, що Скадовськ зайняли бійці 15–ї Інзенської стрілецької дивізії, а “Історія міст та сіл УРСР“ за 1983 р. вже говорить, що у місто першими увійшли бійці 1–ї стрілецької дивізії 6–ї Червоної армії. Але обидва джерела вказують, що це відбулося наприкінці жовтня, а 5 листопада 1920 р. було створено Скадовський ревком у складі 15 осіб. Проте ця історія підлягає сумніву.

За спогадами білогвардійських офіцерів 4 листопада Тендрівську затоку залишив крейсер “Добича”, а 5 листопада крейсер “Генерал Корнілов”. Згідно останніх лише 5 листопада 1920 р. був евакуйований Скадовськ, де знаходився пароплав “Саратов” з баржею, котрі завантажувалися зерном. Тай червоні командири залишили нам свої спогади згідно з якими 1 стрілецька дивізія 6 армії котра увійшла в Скадовськ лише 4 листопада переправилася через Дніпро і рушила на південь не зустрічаючи опору. Лише 6–7 листопада дивізія вийшла на узбережжя Чорного моря в районі Каланчак – Скадовськ. Отже остаточно радянська влада установилася в Скадовську в день третьої річниці Жовтневої революції.

З листопада 1920 р. по січень 1921 р. – головою Скадовського військово-революційного комітету призначено Ракшу, секретарем – Карталова. Нова влада заборонила ходити по місту з 21 до 7 години, а всім військовим частинам наказала бути ввічливими з місцевими жителями i уникати конфліктів, заборонялося агітувати проти радянської влади. Населення повинно було здати всю зброю та амуніцію. Заборонялося виготовляти i продавати спиртні напої. Органи нової влади розташувалися по вулиці Сергiївськiй, у колишньому будинку Сливи, нині в ньому розміщується районний відділ освіти. З перших днів нова влада поділила Скадовськ на 4 дільниці i перерахувала в кожній кількість дворів, населення, рід занять кожного, кількість тварин, інвентарю, дерев i т.д. Кількість дворів по місту складала 838, чоловіків – 1706, жінок – 2011, всього населення – 3717 осіб. Таким чином місто за роки першої світової i громадянської воєн втратило більше тисячі жителів.

Из приказа № 1 по городу Скадовску и его окресностей
28-го ноября 1920 года
Сего числа я вступил в исполнение обязанностей начальника гарнизона г. Скадовска и окресностей.
Комендантом города назначаю тов. Гудкова и вменяю в его обязаность строго следить за точностю исполнения сего приказа.
/хождения по городу разрешено с 7.00 до 21 часа/.
Всем воинским частям приказиваю быть вежливым с местным населением избежать всяких конфликтов. Самовольные обыски и аресты воспрещаются виновные будут предаватся суду революционного Военного Трибунала.
Все события, митинги, концерты разрешаются только нач. гарнизона и Военкома. Запрещается агитировать против советской власти.
Штаб нач. гарнизона и управление коменданта города помещается на улице Сергиевской, дом Сливы.
Нач. гарнизона Тисленко
Военком Анфилофьев
Адъютант Полиглеб.

***
Приказ № 2
Военного Комиссариата гор. Скадовска
8 декабря 1920 г.
В это время ввиду частой перемены власти в гражданского населения осталось много военного имущества: винтовки, револьверы всех систем, гранаты, кинжалы, шашки, штыки и отдельные части оружия: двуполки, походные кухни, повозки обывательского образца, лопаты, кирки, мотыги, топоры, телеграфные и телефонные аппараты, кабель, проволока и казенное обмундирования в течении трехдневного строка должно быть сдано в Скадовский Военный Комиссариат по Сергиевской ул. при Ревкоме г. Скадовска.
В другом случае нарушители будут преданы суду Ревтрибунала. Кто знал и не сообщил тоже будут осуждены как злейшие враги рабоче-крестьянского правительства. И понесут суровую муку наказания.
Военный комиссар г. Скадовска Костин
Делопроизводитель Федоров.

***
Приказ № 1
По городу Скадовску и его окрестностей
от 10 декабря 1920 года
Сего числа я вступил в обязанности нач. гарнизона г. Скадовска и окрестностей.
Комендантом города назначаю Красснецнаб тов. Соколова и вменяю ему в обязанности строго следить за точностью выполнения сего приказа.
г. Скадовск находится на военном положении, хождение с 7 до 24 часов.
Запрещаю выделку и продажу всякого рода спиртных напитков.
Без дела не стрелять.
Служившие в бывшей армии Врангеля еще не зарегистрировавшиеся обязаны явится в управление Коменданта за 12 ч. дня 11-го с.м.
Нач. штаба размещается по ул. Сергиевской дом Сливы.
Нач. гарнизона Красвоенвоздух Гришин
Комендант города Красснецнаб Соколов.

***
Приказ № 03
Военного Комиссариата гор. Скадовска
от 10 декабря 1920 г.
§ 1. Всем красноармейцам и инструкторам находившимся и прибывшим в г. Скадовск в отпуск из частей, в отпуск по болезни, в командировки и вообще по каким бы то нибыло причинам приказываю в теч. 24-х часов со дня опубликования настоящего приказа явится в Воєнный Комиссариат /бывшая контора Скадовського вход со двора/ с документами для регистрации явиться, с неявившимися для регистрации будет потуплено как с дезертирами.
§ 2. Всем Военным частям зарегистрироваться в 3-х дневный срок, в Военном Комиссариате. Основание: отношение Днепровского Уездвоенкома № 408.
§ 3. Имеющим охотничие ружья, зарегистрировать в течении 3-х дн.
В нарушение приказа будут придаваться суду Ревтрибунала и ружья будут конфискованы.
Военный комиссар г. Скадовска Костин
Делопроизводитель Федоров.

Автор: О.М. Лиховид.