Велика Вітчизняна війна

Рік 1941

У ніч на 22 червня 1941 р. загін старшого лейтенанта Рибакова з 2-ї бригади торпедних катерів брав участь у спільних з прикордонниками навчаннях по висадці десанту в районі Скадовська. Висадивши умовний десант, загін прибув 21 червня о 23 годині 40 хвилин в Очаків. Навчання закінчилися, почалася Велика Вітчизняна війна.

За час тієї війни 626 скадовчан віддали своє життя за Батьківщину. Першими у червні 1941 р. загинули старший лейтенант Євген Герасимович Долгополов (1902 р.н.) та лейтенант Іван Іванович Санін (1921 р.н.). 24 серпня, біля Нарви, загинув лейтенант Василь Миколайович Кузьменко (1920 р.н.). 30 серпня біля Одеси загинув сержант Іван Іванович Сіренко (1921 р.н.). У червні загинув червоноармієць Олександр Дмитрович Запорожець (1920 р.н.), у липні смертю хоробрих полягли рядові Іван Іванович Бардачов (1920 р.н.) та Михайло Кирилович Кононенко (1908 р.н.). У серпні загинули червоноармійці Ілля Герасимович Дудченко (1922 р.н.), Степан Сергійович Онопрієнко (1909 р.н.) та Василь Іванович Загайкан (1915 р.н.), помер від ран стрілець Олексій Євсейович Серенко (1913 р.н.), загинув курсант Микола Лукич Кіян (1923 р.н.). У вересні загинув політрук Микола Михайлович Шомін (1919 р.н.), рядовий Федір Васильович Завгородній (1922 р.н.) та помер від ран Сергій Семенович Будиленко (1921 р.н.).

Але доля деяких скадовчан — захисників Вітчизни невідома, й донині вони вважаються зниклими без вісти. У червні зник сержант Федір Данилович Бурячок (1905 р.н.). У липні зникли червоноармійці Антон Федорович Дубченко (1908 р.н.) та Сергій Васильович Подплєтьоний (1912 р.н.). В серпні пропали без вісті командир відділення Микола Максимович Виперло (1908 р.н.) та лейтенант Василь Гаврилович Будиленко (1914 р.н.). Того ж місяця знтли без вісті бійці Петро Васильович Загайкан (1915 р.н.), Григорій Миколайович Кореньков (1907 р.н.), Іван Васильович Саврадим (1911 р.н.), Олександр Якович Таран, Іван Семенович Толмачук та Іван Іванович Лазаренко (1907 р.н.). У вересні зник без вісті політрук Микола Тарасович Миронов (1915 р.н.).

З червня по вересень 1941 р. Скадовським районним військовим комісаріатом призвано 3988 осіб, з них 170 добровольців. З 22 липня була утворена дев’ята лінія укріплення: Скадовськ — Перекоп — Генічеськ. У середині серпня зі Скадовська до Севастополя на трьохтрюмовому суховантажному судні евакуювали 213 поранених солдатів і офіцерів.

31 серпня німецькі війська перейшли Дніпро біля Каховки, територію Скадовського району захищали моряки Тендрiвської бойової дільниці та ополчення. 4 вересня 1941 р. на Скадовському аеродромі знаходилися чотири І-16, два І-153 та один СБ. Це всі літаки, що залишилися від 96-ї ескадрильї капітана А. І. Коробіцина.

У серпні — вересні 1941 р. у Скадовську було сформовано батальйон морської піхоти, куди увійшли переважно робітники морського порту. 10 вересня 1941 р. було евакуйовано все важливе майно, а також партійний і господарський актив. На чолі невеликого загону, котрий останній відходив зі Скадовська, стояв капітан Соловйов. 13 вересня 1941 р. німецькі війська окупували Скадовськ. Скадовський батальйон морської піхоти зайняв оборону біля Залізного Порту, необстріляним бійцям довелося відступити під натиском переважаючих сил ворога, рештки батальйону відійшли на Тендру спільно з частинами 9 армії. З Тендри всіх евакуювали 4-6 листопада.

19 вересня о 4.55 Крейсер «Ворошилов» вийшов у район Скадовська для обстрілу скупчень військ противника. Обстріл проводився вдень, коректували артвогонь літаки типу МБР-2. Виконавши бойове завдання, о 19.30 крейсер повернувся на головну базу, використавши 151 снаряд головного калібру (за всю війну використано 703 таких снаряди).

Фронт пересунувся на схід, продовжували гинути воїни-скадовчани. У бою 3 листопада, біля м. Артемівськ, загинув молодший лейтенант Іван Опанасович Губарєв (1905 р.н.). 1 жовтня загинув сержант Микола Васильович Сергієнко (1918 р.н.). Загинули молодші сержанти Володимир Миколайович Рогоза (1912 р.н.) та Сергій Матвійович Чумак (1913 р.н.). У листопаді загинув червоноармієць Олексій Карпович Шевченко (1921 р.н.), у грудні загинули рядові Микола Костянтинович Бичковський (1912 р.н.), Гнат Карлович Василевський (1901 р.н.), Артем Якович Камишов (1901 р.н.), Михайло Якович Воронін (1902 р.н.) та помер у полоні Пантелій Йосипович Бейко (1913 р.н.).

Невідомою залишилася доля багатьох скадовчан. 16 вересня зник без вісті старший лейтенант Григорій Петрович Жайворонок (1917 р.н.). Невідома доля лейтенанта Григорія Петровича Феореська (1923 р.н.). У вересні зник лейтенант Василь Гаврилович Буднаєнко (1914 р.н.). 3 листопада, біля м. Алушта (Крим), зник без вісті сержант Михайло Дмитрович Дудніченко (1921 р.н.). 18 жовтня зник без вісті молодший сержант Сергій Іванович Височенко (1918 р.н.). У вересні-грудні зникли без вісті червоноармійці Сергій Никифорович Головко (1912 р.н.), Микола Михайлович Майстренко (1911 р.н.), Іван Пилипович Малашков (1917 р.н.), Олексій Артемович Мартинов (1912 р.н.), В`ячеслав Павлович Рогов (1921 р.н.), Сергій Григорович Френзель (1911 р.н.), Василь Васильович Харитонов (1917 р.н.), Іван Тихонович Харитонов (1912 р.н.), Дмитро Петрович Дудченко (1919 р.н.), Олексій Миколайович Кореньков (1910 р.н.), Іван Олексійович Капустін (1917 р.н.), Іван Васильович Грищенко (1908 р.н.), Іван Васильович Гриценко (1908 р.н.), Олексій Григорович Соценко (1911 р.н.), Володимир Никифорович Вихор (1906 р.н.), Микола Максимович Олефіренко (1914 р.н.), Іван Харитонович Куліда (1907 р.н.), Сергій Леонтійович Компанієць (1917 р.н.), Микола Фірсович Компаніченко та Антон Андрійович Бабенко (1911 р.н.), Захар Тихонович Авраменко (1912 р.н.), Антон Павлович Ковальчук (1904 р.н.), Іван Петрович Колодій (1921 р.н.), Трохим Іванович Косенко (1906 р.н.), Василь Прокопович Заводуєв (1910 р.н.), Василь Іванович Коваленко (1893 р.н.), Сергій Пилипович Костянтинов (1921 р.н.) та Сергій Харитонович Риженко (1912 р.н.).

Рік 1942

У період окупації у Скадовську діяла підпільна група. Її членами були вчитель військової справи Олександр Лисенков та Юрій Євдокимович Нічик (1924 р.н.), Надія Дербушова, Ганна Красношапка, І.П. Кондрацький та Костянтин Моісейович Лук’яненко (1906 р.н.). Окупанти заарештовували більшість учасників групи, яких ув’язнили в концтабори, а п’ятьох розстріляли 13 серпня 1942 р. Нагороджені медаллю «За відвагу» Олександр Лисенков, Юрій Нічик (посмертно), Надія Дербушова та Всеволод Якович Карташевський. Німцями був розстріляний співробітник Скадовського НКВС Микола Герасимович Оголь (1910 р.н.).

На фронті теж гинули скадовчани. Бій біля с. Голубівка Донецької області 17 травня забрав життя старшого лейтенанта 553 артилерійському полку 106 стрілецької дивізії 9 армії Дем’яна Івановича Дорошенка (1923 р.н.). 8 серпня у Краснодарському краї (Росія) загинув старший лейтенант 256 полку 30 стрілецької дивізії Георгій Васильович Режебек (1915 р.н.).

1942 р. відібрав життя у чотирьох лейтенантів уродженців, Скадовська: Федора Микитовича Мажуги (1898 р.н.), Миколи Дмитровича Лисого (1915 р.н.), Володимира Григоровича Уманцева (1920 р.н.) та Григорія Яковича Кузнєцова (1925 р.н.). У лютому загинув політрук Іван Іванович Бондар (1913 р.н.). Командир взводу 37 стрілецького полку Микола Антонович Ляшко (1910 р.н.) помер від ран 1 квітня. Заступник командира взводу 62 стрілецької бригади молодший лейтенант Яків Маркіянович Денисюк (1911 р.н.) загинув смертю хоробрих 6 листопада у Північній Осетії.

Миколаївським військовим комісаріатом був призваний уродженець Скадовська Михайло Іванович Ачкасов (1918 р.н.). З початку війни він служив начальником відділу інформації газети «Чорноморець». Загинув у бою 2 липня біля Новоросійська. Михайло Трохимович Тисленко (1918 р.н.), старшина 36 відокремленого артилерійського батальйону, загинув у бою 11 березня біля с. Сорокіно Смоленської області (Росія).

Старший сержант Олексій Григорович Цілинко (1912 р.н.) загинув у бою 7 липня біля с. Сергіївське Луганської області. Старший сержант Сергій Семенович Толмачук (1908 р.н.) помер від ран 30 грудня, похований у с. Шумилінська Ростовської області (Росія). 22 липня загинув у бою сержант Павло Свиридович Соценко (1908 р.н.).

Молодший сержант Микола Терентійович Вовк (1910 р.н.) загинув у бою 30 січня біля с. Кукліно Миколаївської області. Молодший сержант Федір Кузьмич Кумус (1914 р.н.) загинув 5 вересня. Єфрейтор Олександр Михайлович Височенко (1911 р.н.) загинув у бою 5 грудня біля с. Миляєво Орловської області (Росія).

У лютому загинули в боях червоноармійці Сергій Опанасович Гладишев (1918 р.н.) та Денис Вчинніков (1904 р.н.). У березні загинули рядові Захарій Антонович Саврадим (1900 р.н.), Микола Іванович Присяжний (1920 р.н.) та Олександр Семенович Бурячок (1918 р.н.). У червні загинули бійці Павло Сергійович Пузанов (1925 р.н.) та Микола Андрійович Бондаренко (1915 р.н.). У липні війна відібрала життя червоноармійця Юрія Федоровича Федорова (1911 р.н.). У серпні загинули Микола Іванович Базик (1924 р.н.), Юрій Прокопович Дульський, Костянтин Семенович Харченко (1915 р.н.), Іван Микитович Кащура (1902 р.н.), Микола Максимович Рибалко, Сергій Іванович Тертичний (1922 р.н.) та Степан Омелянович Теленик (1916 р.н.). У грудні загинув Ілля Григорович Тисченко (1924 р.н.), помер від ран рядовий Василь Павлович Будиленко (1916 р.н.), помер у полоні Сергій Якович Найденко (1912 р.н.), загинув у полоні Микола Целінко (1910 р.н.).

Невідомою залишилася доля багатьох скадовчан. Лейтенант Григорій Микитович Ковтун (1910 р.н.) зник без вісті 12 березня. 14 вересня — лейтенант Анатолій Архипович Слива (1922 р.н.). Вважаються без вісті пропалими молодші лейтенанти Андрій Лукич Кур’янінов (1922 р.н.) та Яків Артемович Гревченко (1901 р.н.). У боях за Севастополь зник без вісті старшина Василь Тимофійович Кудрявцев (1914 р.н.). 26 травня зник сержант Федір Опанасович Грачов (1916 р.н.), а 23 липня — старший сержант Пилип Миколайович Дудченко (1900 р.н.). У червні зник старшина Семен Дмитрович Бабіч (1912 р.н.). Зникли без вісті червоноармійці Григорій Феодосійович Федоров (1916 р.н.), Дмитро Семенович Коваленко (1923 р.н.), Олексій Іванович Зубко (1896 р.н.), Віктор Андрійович Сєрженко (1907 р.н.), Іван Матвійович Молоков (1899 р.н.), Михайло Григорович Кравченко (1919 р.н.), Василь Юхимович Падалко (1905 р.н.), Олександр Мартович Коваленко (1910 р.н.) та Федір Степанович Походун (1914 р.н.).

Рік 1943

Велика Вітчизняна війна1943 р. став переломним у війні, війська почали пересуватися зі сходу на захід. У бою за Сталінград загинув лейтенант Гаврило Федорович Фішков (1916 р.н.). Біля с. Условичі Житомирської області загинув лейтенант Іван Іванович Коломієць (1923 р.н.). У цьому ж році загинув лейтенант Данило Іванович Куреня (1914 р.н.), молодші лейтенанти Дмитро Якович Ксенофонтов (1910 р.н.) та Михайло Іванович Бабіч (1922 р.н.).

Старшина Михайло Васильович Пастухов (1918 р.н.) загинув 23 жовтня. Загинули старші сержанти Георгій Осипович Бабенко (1911 р.н.), Андрій Пилипович Гапонов (1916 р.н.) та помер від ран старший сержант Іван Андрійович Кравченко (1917 р.н.). Командир Анатолій Андрійович Соломенко (1920 р.н.) загинув 24 квітня у Краснодарському краї. Загинули сержанти Леонід Васильович Кучеренко (1919 р.н.) та Сергій Михайлович Градосельський (1903 р.н.). Молодший сержант Микола Сергійович Компаніченко (1908 р.н.) загинув 5 жовтня, а єфрейтор Дмитро Федорович Нєдін (1922 р.н.) загинув 15 лютого.

У січні загинули червоноармійці Іван Денисович Сервуля (1917 р.н.), Костянтин Андрійович Сабін (1916 р.н.), Борис Васильович Майсер (1908 р.н.), Гнат Васильович Калініченко (1907 р.н.) та помер від ран Володимир Федорович Макаров (1902 р.н.). У лютому загинули рядові Василь Єгорович Деніжонок, Іван Михайлович Косенко (1906 р.н.) та Петро Іванович Костюнін (1908 р.н.). У березні загинув солдат Юхим Данилович Лихогуб (1905 р.н.) та помер від ран Сергій Самсонович Стеценко (1902 р.н.). У квітні не стало Миколи Кузьмича Бабенка (1918 р.н.). В липні загинув червоноармієць Олександр Іванович Височенко, червонофлотець Федір Степанович Грабко (1918 р.н.), помер у полоні Михайло Данилович Симагін (1913 р.н.). В серпні загинули Леонід Іванович Вовк (1924 р.н.) та Дмитро Павлович Репа (1903 р.н.). У вересні загинули ОлексійОмелянович Волков (1912 р.н.) та Федір Йосипович Орленко (1905 р.н.). У жовтні помер від ран Ілля Іванович Ястреб (1915 р.н.), у листопаді загинули Олександр Іванович Білоус (1915 р.н.) та Григорій Васильович Кудревський (1901 р.н.), у грудні помер від ран Микола Йосипович Мунтян (1916 р.н.).

Велика Вітчизняна війнаНа жаль, доля не всіх бійців відома. У листопаді в Луганській області зникли без вісті капітан Іван Якович Бабенко (1902 р. н.), старші лейтенанти Федір Дмитрович Зуєв (1912 р.н.) та Федір Іванович Бондаренко (1903 р.н.). У березні зник лейтенант Михайло Григорович Зозук (1923 р.н.). Пропали без вісті молодші лейтенанти Микола Митрофанович Стаднік (1922 р.н.) та Микола Дмитрович Віхтенко. В травні зник без вісті червоноармієць Григорій Іванович Володін (1913 р.н.), у червні — Микола Максимович Ткачов (1906 р.н.) та Яків Кирилович Пишний (1924 р.н.), у серпні — Степан Іванович Чорноморченко (1899 р.н.) та Микола Гордійович Павленко (1907 р.н.). У жовтні зникли червоноармійці Микола Нииіфорович Кушнаренко (1921 р.н.) та Дмитро Іванович Яресько (1926 р.н.), у листопаді — Кузьма Семенович Ястреб (1909 р.н.). У грудні зникли рядові Микола Олексійович Чирков (1923 р.н.) та Олексій Михайлович Семенов (1908 р.н.).

Скадовчанин капітан Олександр Олександрович Лисенко (1910 р.н.) був керівником підпільної організації у Цюрупинському районі Херсонської області, розстріляний фашистами у вересні 1943 р.

А тим часом фронт почав переміщатися у зворотному напрямку, зі сходу на захід. 20 жовтня 1943 р., неподалік від Скадовська, німці зосередили на польовому аеродромі близько 20 бомбардувальників Ю-87. 15 винищувачів ЯК-3 на чолі з Героєм Радянського Союзу майором Калашниковим у ході бойової операції, біля Скадовська, знищили 8 зеніток, а з 22 бомбардувальників 9 згоріли до тла, решті було завдано значних ушкоджень, знищено два склади з боєприпасами, три з пальним, вбито і поранено 50 німців.

2 листопада 1943 р. загони 88-го полку 33-ї гвардійської дивізії (командуючий генерал-майор Микола Степанович Угрюмов) 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту звільнили Скадовськ. Між Скадовськом і Красним окопувався противник. У складі сил противника був чехословацький батальйон, котрий пропустив радянський загін на чолі з Григорієм Максимовичем Поважуком через свої позиції, що дало змогу розбити ворога. Юрій Левітан зворушливим баритоном проголосив: «Після запеклих боїв радянські війська звільнили на півдні України районні центри Цюрупинськ, Каланчак, Скадовськ».

7 грудня 1943 р. газета Миколаївської обласної ради «Більшовицький наступ», надрукована в Скадовську, за підписом лейтенанта держбезпеки А.Л. Макогоненка писала: «…у 3-х кiлометрах вiд мiста Скадовська, обабіч грейдерної дороги з західного краю саду колгоспу «Червоний колосок» у 10 місцях знайденi трупи мирних громадян. При розкритті цих ям виявлено 350 трупів чоловіків, жінок, дітей i стариків, розстріляних німецькими загарбниками».

Після звільнення міста була проведена масова мобілізація. Недосвідченим бійцям доводилося приймати перший бій, для декого він став останнім. Лише в братській могилі біля с. Саги Цюрупинського району Херсонської області навічно залишилися спочивати десять скадовчан. 14 грудня загинув у бою командир відділення 9 полку 3-ї гвардійської стрілецької дивізії сержант Григорій Митрофанович Горбунов (1907 р.н.). 16 грудня загинули червоноармійці Олексій Федорович Саврадим (1903 р.н.) та Іван Савелійович Ткаченко (1908 р.н.). 17 грудня загинув стрілець Тимофій Омелянович Засименко (1901 р.н.). 18 грудня в бою загинули рядові Іван Іванович Шафрановський (1912 р.н.) та Іван Давидович Жайворонок (1909 р.н.). 19 грудня не стало Миколи Мойсейовича Семиколенка (1914 р.н.) та Михайла Івановича Височенка (1910 р.н.). 20 грудня загинув у бою Іван Миронович Кононенко (1913 р.н.) та Віктор Прокопович Заводуєв (1924 р.н.).

У боях за визволення Цюрупинська полягли троє скадовчан. Червоноармієць 147 полку 48 дивізії 18 стрілецького корпусу 2-ї гвардійської армії Іван Степанович Онопрієнко (1922 р.н.) загинув у бою 17 грудня, похований у братській могилі біля х. Підстепне. Поховані в братській могилі в центральному парку в м. Цюрупинськ червоноармійці 262 полку 87 гвардійської стрілецької дивізії Петро Опанасович Грачов (1914 р.н.) та Сергій Миронович Кононенко (1914 р.н.), котрі загинули 18 та 19 грудня.

У братській могилі біля с. Соломки Горностаївського району Херсонської області вічно спатимуть шестеро скадовчан, бійців 24 гвардійської стрілецької дивізії 28 армії. 26 та 28 грудня загинули в бою червоноармійці 70 гвардійського стрілецького полку Олександр Костянтинович Косенко (1925 р.н.) та Олексій Дмитрович Кравченко (1924 р.н.). 31 грудня загинули в бою стрільці Панас Іванович Завгородній (1899 р.н.) та Садик Мамайюсупов (1925 р.н.). 3 січня 1944 р. загинув стрілець 71 стрілецького полку цієї дивізії Степан Трохимович Орлюк (1913 р.н.), а 13 січня 1944 р. загинув червоноармієць 70 стрілецького полку Антон Васильович Нікішенко (1905 р.н.).

Скадовська авіаційна група

Велика Вітчизняна війна7 листопада 1943 р. командуючий військово-повітряними силами Чорноморського флоту генерал-лейтенант авіації В. В. Єрмаченков виділив від 1-ї мінно-торпедної дивізії десять А-20Ж 36-го мінно-торпедного полку, десять Пе-2 40-го бомбардувального полку і 25 «еркобр» 11-го гвардійського полку, а також 30 Іл-2 23-го штурмового полку — усього 75 бойових літаків для перебазування у Скадовськ. У наказі командуючого ВПС ЧФ вказувалося: «З метою найбільш ефективної блокади південно-західних портів Криму і дій на комунікаціях противника в північно-західній частині Чорного моря перебазувати…». Завданням авіагрупи було знищення транспортів і бойових кораблів противника на переході морем; перехоплення і знищення транспортних літаків; нанесення бомбово-штурмових ударів по берегових батареях і батареях польової артилерії, по опорних пунктах, по військах і техніці противника на марші і по місцях зосередження; ведення повітряної розвідки у межах свого району бойових дій.

Командиром Скадовської авіагрупи було призначено заступника начальника штабу ВПС Чорноморського флоту полковника В.У. Смирнова, котрий до цього був помічником військового аташе в Німеччині та США. Для кращої координації дій торпедоносців, бомбардувальників і штурмовиків старшим над ними призначили командира 36-го мінно-торпедного полку Героя Радянського Союзу підполковника А.Я. Єфремова, штаб очолив майор Л.З. Джинчвеладзе, командир 11 авіаційного полку майор К.Д. Денисов затверджений помічником командира групи.

Велика Вітчизняна війна9 листопада з Витязівського аеродрому, що за 400 км від Скадовська, на літаку ПС-84 вилетів В. Смирнов з необхідним майном, техперсоналом і інженером полку. Декілька днів він керував роботами по підготовці аеродрому, збудували злітні смуги, землянки. А 15 листопада 1943 р. на Східному аеродромі у Скадовську приземлилися 8 бомбардувальників Б-3 і 13 винищувачів. Прилетіли 1-ша ескадрилья капітана Снєсарьова та 2-га ескадрилья капітана Литвинчука. 18 листопада для координації дій Скадовської авіагрупи, інших сил флоту і фронту прибув представник штабу флоту капітан 3 рангу М.О. Федоров.

За період з 16 по 23 листопада у Скадовськ перелетіли 3 А-20Ж, 4 Іл-4, 9 Іл-2, 12 Пе-2 та 11 «еркобр», загалом склад авіаційної групи у різні періоди нараховував 60-90 бойових машин, що базувалися у різний час на трьох аеродромах — Центральному, Східному (Антонівка) та Птахівському (25 км на північний схід від міста). Спостереженням займалася 122-га рота на чолі з капітаном Д.Е. Тоганом, а зенітне прикриття забезпечував 1530-й зенітно-артилерійський полк гвардії підполковника Є.І. Гоголева.

Велика Вітчизняна війнаПерший удар по морському конвою противника торпедоносцями здійснено 20 — 25 листопада 1943 р. Потоплено транспорт 3000 т, самохідну баржу та два самохідних пороми типу «Зібель» з танками, а молодший лейтенант О. Гайдуров у супроводі торпедоносців збив Хейнкель-126.

22 листопада група на чолі з майором С. Карасьовим: старший лейтенант В.І. Щербаков та молодші лейтенанти П.В. Карпунін та В.А. Любімков атакувала групу ворожих літаків: збили два Юнкерс-52, Хейнкель-111, Бюккер-133. Того ж дня К. Денисов у парі з лейтенантом В.В. Прозором збив поплавковий літак Аг-196, на якому летіло кілька німецьких офіцерів, котрі перевозили важливі документи.

26 листопада п’ятірку Пе-2 вів командир 1-ї ескадрильї 40-го полку капітан Андрій Кондрашин, скинуті 30 фугасок точно накрили великий транспорт і самохідну баржу. У той же день майор Семен Карасьов у повітряному бою збив літак «Гамбург-140». 29 листопада 9 Пе-2, 9 Іл-2 та 12 «кобр» здійснили наліт на Одеський порт.

Велика Вітчизняна війнаНаприкінці листопада група з 14 «юнкерсів» і «хейнкелів» здійснила наліт на аеродром Східний, а в ніч на 1 грудня вісім бомбардувальників бомбили аеродром Центральний. Ворог вивів з ладу чотири літаки, але Дмитро Зюзін, Олександр Гайдуров, Іван Тутов і Петро Краснов збили три Ю-88 один Хе-111, ще два бомбардувальники збили зенітники.

3 грудня 1943 р. повітряною розвідкою було помічено декілька бойових кораблів, що йшли з Очакова по направленню села Покровське на Кінбурнській косі. Десант висадився і захопив Кінбурнську косу і острів Первомайський. Завданням десанту було знищення Скадовської авіагрупи, але авіація противника не змогла підтримати десант. Всі скадовські штурмовики і винищувачі були направлені на ліквідацію десанту. В Скадовськ прибув командуючий 2-ю гвардійською армією генерал-лейтенант Г.Ф. Захаров, а на автомашинах — підсилений стрілецький полк. На ранок 4 грудня полк вступив у бій з десантом противника, а наступного дня ворог був витіснений.

Велика Вітчизняна війнаПісля цього, 5 грудня, авіагрупа отримала два А-20Ж, п’ять Іл-4 та п’ять Пе-2. Скадовська авіагрупа завдавала ударів по порту Очаків, а через два дні нанесли аналогічний удар по порту Ак-Мечеть, де потопили ліхтер «Еморхопулос» на 1300 т. Активно діяли торпедоносці А-20Ж 36-го мінно-торпедного полку, особливо 1-а авіаескадрилья майора А.І. Фокіна. Зарекомендували себе снайперами капітан К.І. Копійкін та командири ланок старші лейтенанти О.Д. Рихлєв і В.П. Рукавіцин.

14 грудня «засікли» ворожий танкер на 3 тисячі тон, що йшов у Крим. Його охороняли бойові кораблі, а з повітря — декілька літаків. Чотири скадовські торпедоносці пілотували капітан Костянтин Копєйкін, старший лейтенант Олександр Рихлов, лейтенант Костянтин Харлашев і молодший лейтенант Олександр Смирнов, їх супроводжували 6 «кобр» на чолі зі старшим лейтенантом В.А. Наржимским. Танкер було потоплено. Того ж дня четвірка на чолі з майором Б.А. Юдінім та лейтенантом П.А. Красновим у районі озера Донузлав збили Юнкерс-52 та Месершміт-110.

15 грудня 1943 р. командир Скадовської авіагрупи полковник В. Смирнов був відізваний у Москву, тимчасове командування групою було покладене на Героя Радянського Союзу гвардії майора К. Денисова. Заступник командира групи майор М.Н. Борзенько. До штабу входив і командир 12-ї авіабази майор В.І. Пустильник.

Велика Вітчизняна війна19 грудня лейтенант Г.П. Колонтаєнко та командир ескадрильї капітан Б.М. Литвинчук знищили Юнкерс-88, котрий летів у Крим. А четвірка «еркобр» командира ескадрильї капітана В.С. Снесарьова пошкодила транспорт у 1000 т і два кораблі, котрі його охороняли.

11 січня 1944 р. штурман 11 авіаполку старший лейтенант Н.А. Кисляк і молодший лейтенант В.І. Орлов повернулись з розвідки в порту Одеси з інформацією про завантаження двох великих транспортів. Командир 40-го полку майор І.Є. Корзунов вивів на Одесу шість Пе-2 під прикриттям шести «кобр». Бомби винищувачів знищили транспорт на 3000 т та суховантажну баржу. Загинули командир ескадрильї капітан А.К. Кондрашин, штурман капітан А.А. Коваленко та начальник зв’язку ескадрильї молодший лейтенант В.Г. Анзін.

12 січня прийшло поповнення — один А-20Ж, три Іл-4 і два Пе-2. Тоді ж у Скадовськ, для перевірки організації бойової роботи, прибув начальник штабу ВПС флоту полковник Б.Л. Петров. 17 січня на А-20Ж у Скадовськ прилетів полковник Микола Олександрович Токарєв. Оскільки значна частина його дивізії воювала у складі авіагрупи, його призначили командиром Скадовської авіагрупи. 23 січня 1944 р. Миколі Олександровичу Токарєву було присвоєно військове звання генерал-майора, що суттєво підвищило авторитет групи.

25 січня група торпедоносців на чолі з капітаном П.Н. Обуховим потопила транспорт у 2000 т, а вісім Пе-2 пустили на дно такий же транспорт за 15 миль на північних схід від Одеси. Винищувачі старший лейтенант Н.А. Кисляк і лейтенант В.А. Любимков біля мису Тарханкут збили чотири Юнкерси-52. А 31 січня старший лейтенант В.І. Щербаков і молодший лейтенант П.В. Карпунін збили два Юнкерси-52.

30 січня розвідники помітили конвой, кораблі минули мис Тарханкут і йшли на Євпаторію. Виліт п’яти Пе-2 і восьми Іл-2 виявився неефективним. Особисто вилетів генерал М. Токарєв, у прикритті були шість винищувачів К. Денисова. Обійшовши мис Тарханкут, з’явився «Гамбург-140», його було збито. Торпедоносець М. Токарєва та винищувачі пройшли через зенітний вогонь з мису Карантинний. Був потоплений великий транспорт, збитий німецький винищувач ФВ-190. Але ворожі зенітки влучили в торпедоносець, літак загорівся і впав біля Майнакського озера. Незабаром 1-шу мінно-торпедну авіадивізію, котру очолював Токарєв, реформували в 2-гу гвардійську авіадивізію імені Героя Радянського Союзу М.О. Токарєва.

У лютому скадовські авіатори потопили транспорт у 2000 т, 6 швидкохідних десантних барж, вартовий корабель і три допоміжних судна, знищили 12 ворожих літаків. 5-6 лютого 1944 р. у розпорядження авіагрупи направили 3-ю ескадрилью капітана К.А. Пітерцева з Геленджика, у Скадовськ перелетіли чотири Іл-2, один А-20Ж та 14 «еркобр». Тоді ж у Скадовськ перебазувалися штаби 11, 40 та 23-го авіаполків та штаб 1-ї мінно-торпедної дивізії. Начальник штабу цієї дивізії П.Г. Кудін був призначений командиром Скадовської авіагрупи, обов’язки якого після загибелі Токарєва виконував підполковник К. Денисов.

10 березня група на чолі з майором С.Є. Карасьовим провела вдалу бойову операцію в районі Снігурівки Миколаївської області. На аеродромі Кульбакіно було знищено 8 літаків противника, зенітна гармата, дві спецмашини, пошкоджено 7 літаків і 3 автомашини, зірвано 2 склади боєприпасів і підпалено бензосклад, а в повітряному бою знищено 13 винищувачів. Особливо відзначилися лейтенант Тагієв, Герої Радянського Союзу Б. Литвинчук і Д. Стариков, які збили в повітряному бою по 2 винищувачі противника. Втрати скадовчан становили два Іл-2 та три «еркобри».

У ніч на 17 березня авіагрупа отримала завдання нанести удар по залізничному мосту через річку Південий Буг біля села Піски. По цьому мосту йшли ешелони противника з військами і майном. У повітря піднялися шість Пе-2, очолювані майором С.С. Кір’яновим, і вісім «кобр» капітана В.С. Снєсарьова. Рух залізничних ешелонів і гужового транспорту був припинений на троє діб.

У березні 1944 р. завершувалось бойове завдання Скадовської авіаційної групи, свою задачу по блокаді 17-ї німецької армії до початку Кримської операції вона виконала. За чотири з половиною місяців бойових дій Скадовська авіагрупа збила у повітряних боях 78 ворожих літаків, знищено і потоплено 11 ворожих транспортів, один танкер, 23 баржі, 16 десантних швидкохідних барж типу «Зібель», 12 танків, 8 літаків на аеродромі, знищено 6 баз складів боєприпасів. У повітряних боях збито 78 ворожих літаків. Скадовська авіагрупа в цих боях втратила 28 літаків, у тому числі 6 торпедоносців і стільки ж пікірувальників, вісім штурмовиків, сім винищувачів і один літак-розвідник.

За проявлений героїзм і відвагу у період бойових дій льотчики Скадовської авіагрупи капітани Д.В. Зюзін, Б.М. Литвинчук, В.С. Снесарєв, А.К. Кондрашин та старші лейтенанти А.Д. Рихлов, В.П. Рукавіцин і Д.А. Стариков удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Маршал А. Василевський дав високу оцінку діяльності групи: «Бойові дії Скадовської авiагрупи відіграли чималу роль у звільненні вiд німецьких загарбників Криму, Миколаївської та Херсонської областей».

30 березня 1944 р. у Скадовськ прибув командуючий ВПС Чорноморського флоту генерал-лейтенант авіації В. В. Єрмаченков. Для підготовки Кримської операція керівництву ВПС флоту наказано терміново довести чисельність авіації Скадовська до 250-300 літаків. Військова рада Чорноморського флоту вирішила розформувати Скадовську авіагрупу і замість неї утворити ВПС Північної Таврії з двома аеровузлами.

На Скадовському аеровузлі базувалися нещодавно сформована 13-я авіаційна дивізія бомбардувальників (40-й, 29-й бомбардувальні і 43-й винищувальний авіаполки), очолювана Героєм Радянського Союзу підполковником І.Є. Коршуновим. У Скадовськ перебазували 9-й винищувальний авіаполк майора А.Д. Джапаридзе та дві ескадрильї 30-го розвідувального авіаполку підполковника X.А. Рождественського. 11-й винищувальний авіаполк та 23-й штурмовий авіаполк 1-й мінно-торпедної дивізії теж базувалися на скадовських аеродромах.

Кримська операція почалась 8 квітня, вночі 9 квітня зі штабу 8-ї повітряної армії надійшов наказ 23-му штурмовому авіаполку нанести удар по військах і техніці противника в районі Перекопу та Армянська, а 11-му гвардійському — прикривати штурмовиків від атак ворожих винищувачів. 10 квітня здійснено подібний удар, а 11 квітня 18 Іл-2 під прикриттям десяти «кобр» нанесли удар по відступаючим військам противника біля Ішуні.

Військово-повітряні сили Північної Таврії проіснували всього десять днів, авіаційні полки направилися на кримські аеродроми. 12 квітня підполковник К. Денисов призначений начальником Одеського аеровузла. До його складу увійшов 11-й винищувальний полк без одної ескадрильї, 9-й винищувальний під керівництвом майора А.Д. Джапаридзе і 23-й штурмовий авіаполк майора І.І. Трушина. 16 квітня 1944 р. в Одесу перебазувався 9-й авіаполк і частина 11-го і 23-го полків. 19 квітня зі Скадовська в Одесу відлетіли інші літаки, а 3-я ескадрилья 11-го гвардійського полку перелетіла на євпаторійський аеродром.

Рік 1944

Цей рік був найбільш трагічним для скадовчан. Війна забрала життя 321 уродженця міста. У самому Скадовську, у 217 польовому шпиталі, помер від ран 6 квітня 1944 р. червоноармієць 1042 стрілецького полку 28 армії Борис Гнатович Войницький (1913 р.н.).

16 скадовчан-червоноармійців 1042 полку 295 Херсонської стрілецької дивізії 28 армії загинули, визволяючи Миколаївщину. В братській могилі с. Широка Балка Миколаївської області поховані четверо червоноармійців полку: Павло Микитович Баденко (1913 р.н.), Іван Якович Черняк (1910 р.н.), Дмитро Михайлович Кравченко (1918 р.н.) та Яків Кузьмич Дрозд (1914 р.н.), що загинули з 14 по 25 березня. В братській могилі Миколаєва поховані ще шестеро скадовчан цього полку: Олександр Матвійович Овчинніков (1911 р.н.), Федір Олексійович Меркотан (1916), Ілля Іванович Шаповалов (1914 р.н.), Леонід Омелянович Король (1921 р.н.), Іван Кирилович Пантак (1910 р.н.) та Іван Петрович Дука (1911 р.н.)., котрі загинули з 22 по 28 березня. В с. Богоявленське Миколаївської області поховано три бійці 1042 стрілецького полку, котрі загинули 20 березня: Микола Євгенович Титаренко (1908 р.н.), Григорій Степанович Іванов (1915 р.н.) та Іван Олексійович Толкачев (1908 р.н.). 18 березня загинув ще один скадовчанин з цього полку — Сергій Кирилович Кравченко (1908 р.н.). Він похований у с. Балабанівка Миколаївської області. 22 та 23 березня в Херсоні від ран померли червоноармійці Никифор Степанович Дзюба (1923 р.н.) та Андрій Андрійович Матюшенко (1914 р.н.).

Ще 16 скадовчан-червоноармійців 84 полку 33-ї гвардійської стрілецької дивізії поховані у братській могилі у с. Бельбек Бахчисарайського району Криму. 18 квітня загинув Лука Ананійович Кіян (1903 р.н.) та Іван Данилович Яковлєв (1925 р.н.), 19 квітня — Іван Макарович Нікішено (1907 р.н.), 20 квітня — Іван Савелійович Алхімов (1900 р.н.), 23 квітня — Дмитро Степанович Лорич (1904 р.н.), 24 квітня — Василь Михайлович Паймезатов (1918 р.н.) та Олександр Карпович Дудченко (1923 р.н.), 27 квітня — Опанас Прокопович Усов (1915 р.н.). 28 квітня загинули смертю хоробрих Григорій Васильович Рибась (1923 р.н.) та Григорій Сергійович Єрьоменко (1921 р.н.), 1 травня — Володимир Степанович Бурячок (1924 р.н.) та Віктор Павлович Ігощенко (1901 р.н.), 5 травня — Василь Григорович Головачов (1924 р.н.), Василь Прокопович Стицько (1924 р.н.) та Федір Васильович Бабич (1924 р.н.), 6 травня — Павло Володимирович Плачко (1921 р.н.).

У Криму поховано ще 10 бійців 84 полку 33-ї стрілецької дивізії, котрі загинули протягом квітня — травня 1944 р. Це — старший сержант Сергій Васильович Курман (1922 р.н.), молодші сержанти Олександр Миколайович Мунтян (1925 р.н.) та Ілля Якович Сухін (1923 р.н.), рядові Павло Денисович Друщенко (1904 р.н.), Федір Миколайович Головачов (1924 р.н.), Олександр Андрійович Бурлак (1899 р.н.), Микола Андрійович Синяков (1924 р.н.), Василь Йосипович Височенко (1908 р.н.), Іван Федорович Зайченко (1917 р.н.), Йосип Митрофанович Гричаний (1901 р.н.).

У с. Британи Каховського району Херсонської області 18 січня 1944 р. загинули четверо червоноармійців 84 полку 33-ї гвардійської стрілецької дивізії Олександр Єгорович Заварихін (1912 р.н.), Павло Михайлович Компаніченко (1924 р.н.), Петро Панасович Маслов (1918 р.н.) та Іван Єгорович Заварихін.

Визволяючи Крим, полягли також скадовчани сержант Микола Степанович Харченко (1917 р.н.), молодший сержант Сергій Іванович Демиденко (1925 р.н.), червоноармійці Марк Федорович Дорошенко (1900 р.н.), Іван Андрійович Воробйов (1901 р.н.), Данило Платонович Гапонов (1910 р.н.), Іван Сергійович Головін (1914 р.н.), Ісак Аврамович Гольверк (1905 р.н.), Петро Іванович Мунтян (1904 р.н.), Петро Капітонович Сушков (1906 р.н.) та Василь Омелянович Чертков (1909 р.н.).

У січні 1944 р. загинули капітан 109 винищувального протитанкового батальйону Борис Кирилович Кузьменко (1919 р.н.), старшина Григорій Григорович Лопушко (1919 р.н.), червоноармійці Олексій Микитович Острянський (1926 р.н.), Яків Опанасович Смолієнко (1908 р.н.), помер від ран рядовий Василь Степанович Дорофєєнко (1909 р.н.). Лютий забрав життя старшого сержанта Миколи Сергійовича Домбровського (1919 р.н.), червоноармійців Василя Олексійовича Куреня (1911 р.н.), Віктора Івановича Пономаренка (1923 р.н.) та Якова Семеновича Демидова (1921 р.н.).

У березні загинули сержанти Іван Тарасович Білоус (1916 р.н.) та Михайло Ілліч Підгорний (1919 р.н.), червоноармійці Дмитро Федорович Височенко (1893 р.н.), Семен Григорович Дудченко (1903 р.н.), Іван Андрійович Завгородній (1911 р.н.), Іван Кирилович Кононенко (1902 р.н.), Степан Якович Кононенко (1893 р.н.), Сидір Сергійович Котивець (1911 р.н.), Федір Іванович Лазаренко (1913 р.н.), Павло Якимович Пришва (1912 р.н.), Михайло Костянтинович Турков (1908 р.н.), Яків Степанович Ходос (1911 р.н.), Захар Васильович Плаксін (1921 р.н.), помер від ран Захарій Миколайович Лисенко (1909 р.н.).

У квітні помер від ран сержант Хаденберган Мейлієв, загинули червоноармійці Василь Зотович Курман (1894 р.н.), Степан Максимович Шуліка (1912 р.н.). У травні загинули сержант Петро Калістратович Кухаренко (1906 р.н.), молодший сержант Костянтин Лукич Король (1917 р.н.), червоноармійці Петро Федорович Буланний, Микола Петрович Домбровський (1904 р.н.), Василь Опанасович Верещак (1925 р.н.).

У червні загинув старший лейтенант Іван Йосипович Пшеничний (1923 р.н.), червоноармійці Борис Васильович Баранов (1920 р.н.), померли від ран Іван Хомич Кравченко (1917 р.н.) та Микола Пантелійович Дітрік (1925 р.н.). У липні загинув сержант Кирило Олександрович Завгородній (1918 р.н.), червоноармієць Микола Сафонович Подерець (1926 р.н.). У серпні загинули червоноармійці Михайло Якович Гришко (1911 р.н.), Спиридон Матвійович Юхненко (1914 р.н.).

У вересні помер від ран сержант Михайло Архипович Лахін (1902 р.н.) та загинув червоноармієць Петро Романович Лупандін (1909 р.н.). Жовтень забрав червоноармійця Івана Ілліча Дзюбу (1925 р.н.), листопад — єфрейтора Віктора Володимировича Карасьова (1922 р.н.).

При звільненні Білорусії померли від ран лейтенант Павло Михайлович Гаркуша (1900 р.н.), сержант Андрій Васильович Жиркевич (1921 р.н.), червоноармйці Олександр Степанович Волкодав (1894 р.н.) та Сергій Федорович Якущенко (1923 р.н.). Загинули сержанти Іван Михайлович Горобець (1914 р.н.), Володимир Петрович Овчинніков (1916 р.н.) та червоноармійці Іван Васильович Жадкевич (1921 р.н.), Федір Костянтинович Целінко (1924 р.н.) і Василь Гнатович Сидоренко (1913 р.н.).

При звільненні Молдови загинув сержант Василь Дем`янович Федченко (1917 р.н.) та червоноармійці Іван Єремейович Руденко (1904 р.н.), Віктор Григорович Самборський (1923 р.н.), Яків Григорович Скляр (1906 р.н.), Андрій Васильович Гапонов і Григорій Михайлович Ямковий (1924 р.н.).

При звільненні Литви загинуло 17 скадовчан. Старший лейтенант 147 гвардійського стрілецького полку Іван Іванович Шевченко (1917 р.н.) загинув у бою 6 листопада біля м. Грузджяй Шауляйського району. Загинули старші сержанти Володимир Олександрович Бурлак (1924 р.н.) та Григорій Васильович Гришко (1915 р.н.), сержант Григорій Тимофійович Руденко (1926 р.н.), молодші сержанти Микола Іванович Малахов (1919 р.н.), Василь Тимофійович Каберніков (1924 р.н.) та Григорій Григорович Карпенко (1912 р.н.), червоноармійці Єгор Антонович Дібров (1907 р.н.), Микола Сергійович Озернов (1900 р.н.), Михайло Вікторович Сербін (1910 р.н.), Євгеній Петрович Гаран (1909 р.н.) та Петро Петрович Гекало (1922 р.н.), Петро Васильович Головачов (1926 р.н.), Яків Романович Азовський (1905 р.н.), Григорій Семенович Целінко (1906 р.н.), Трохим Силович Фісай (1897 р.н.). У Литві зник без вісті сержант Андрій Герасимович Коваленко (1921 р.н.).

При звільненні Естонії загинув червоноармієць Володимир Григорович Тищенко (1913 р.н.). При звільненні Латвії загинули сержант Василь Костянтинович Єфименко (1901 р.н.) та червоноармієць Володимир Іванович Бурлаков (1925 р.н.). При звільненні Польщі загинув старший лейтенант Василь Якович Бичик (1907 р.н.). У боях за Чехословаччину, біля м. Кичера, загинув капітан Микола Миколайович Головачов (1920 р.н.), командир роти 318 стрілецької дивізії.

При звільненні Югославії 10 листопада біля м. Княжевець загинув старший лейтенант Федір Андрійович Бібік (1910 р.н.). В Югославській землі навічно залишилися червоноармійці Федір Юхимович Ємельяненко (1902 р.н.), Микола Іванович Алхімов (1923 р.н.) та Володимир Іванович Мунтян (1923 р.н.).

У боях за Угорщину загинули сержанти Іван Григорович Мінаєв, Федір Петрович Мотрич (1906 р.н.), молодший сержант Григорій Іванович Ткаченко (1914 р.н.), червоноармійці Федір Андрійович Кононенко (1910 р.н.), Костянтин Артемович Остапов (1906 р.н.), Пантелій Пантелійович Теленик (1910 р.н.).

Лежать скадовчани і в німецькій землі. 11 березня в бою біля с. Тамзель загинув старший сержант 1042 полку 295 стрілецької дивізії Сергій Єгорович Верещак (1911 р.н.). А біля с. Бушфольдверг (провінція Фюрстенберг) похований молодший сержант 774 полку 222 стрілецької дивізії Федір Степанович Гаран (1911 р.н.). 12 квітня загинув у бою біля с. Гойсбак (Західна Прусія) сержант 324 полку 103 дивізії 9 гвардійської армії Микола Іванович Булюк (1926 р.н.). У м. Марфектан (Східна Прусія) похований червоноармієць Михайло Андрійович Гаран (1925 р.н.).

1944 р. залишив нам найбільше зниклих без вісті. На початку року зникли без вісті молодший сержант Сергій Афонович Мамаєв та червоноармійці Олександр Іванович Корнієнко, Іван Григорович Корабльов (1906 р.н.), Михайло Дмитрович Дудченко (1918 р.н.), Павло Трохимович Семенов (1908 р.н.), Олексій Володимирович Хандусь (1910 р.н.), Мефодій Федорович Ткаченко (1909 р.н.), Руденко Іван Федорович (1919 р.н.), Кузьма Тарасович Юхненко (1907 р.н.), Корній Вакулович Кавун (1899 р.н.), Петро Трохимович Целінко (1898 р.н.) та Микола Данилович Шендрик (1901 р.н.).

У березні зник без вісті червоноармієць Василь Денисович Федчинов (1924 р.н.), у травні — його батько Денис Кирилович Федчинов (1897 р.н.). У квітні зникли без вісті старшина Сергій Спиридонович Зайвий (1904 р.н.) та сержант Кузьма Андрійович Завгородній (1916 р.н.). Також цього місяця зникли червоноармійці Федір Якович Ситник (1904 р.н.), Марк Степанович Соценко (1907 р.н.), Іван Якович Сбота (1915 р.н.), Сергій Іванович Птахов (1905 р.н.), Петро Харитонович Пашков (1899 р.н.), Микола Микитович Острянський (1923 р.н.), Леонід Іванович Матронецький (1921 р.н.), Федір Опанасович Кравченко (1909 р.н.), Федір Олексійович Кондауров (1915 р.н.), Антон Степанович Добровольський (1902 р.н.), Сергій Ємельянович Вихор ( 1912 р.н.), Сергій Степанович Василенко (1909 р.н.), Гаврило Семенович Бурячок (1920 р.н.), Олексій Анісимович Бурлаков (1901 р.н.), Павло Юхимович Айзеберг (1898 р.н.), Петро Павлович Яструб (1923 р.н.), Олександр Іванович Азовський (1913 р.н.), а також рідні брати Кузьма Данилович (1918 р.н.) та Григорій Данилович Чворда (1920 р.н.). У травні зникли без вісті старшина 880 артилерійського полку Андрій Олексійович Репинський (1919 р.н.), старшина 1143 полку 341 стрілецької дивізії Яків Захарович Нікішенко (1913 р.н.), старші сержанти Сергій Опанасович Малаєв (1902 р.н.), Дмитро Дмитрович Яценко (1906 р.н.) та Євгеній Сергійович Дербушев (1910 р.н.), сержанти Федір Степанович Мороз (1916 р.н.), Микола Іванович Максимовський (1915 р.н.) та Олександр Дем`янович Гайдай (1918 р.н). У цьому ж місяці також зникли червоноармійці Олексій Костянтинович Хандусь (1920 р.н.), Григорій Васильович Турков (1911 р.н.), Сергій Омелянович Цимбель (1918 р.н.), Микола Андрійович Яновський (1917 р.н.), Прокіп Дмитрович Будученко (1905 р.н.), Григорій Микитович Баденко (1914 р.н.), Микола Трохимович Тищенко (1924 р.н.), Артем Васильович Страшко (1901 р.н.), Іван Павлович Сокуренко (1919 р.н.), Трохим Данилович Самборський (1907 р.н.), Дмитро Ілліч Підгорний (1915 р.н.), Петро Дмитрович Садовий (1921 р.н.), Петро Людвігович Ромашевський (1902 р.н.), Сергій Іванович Носовський (1923 р.н.), Віктор Федорович Новіченко (1910 р.н.), Семен Йосипович Нікітін (1896 р.н.), Іван Григорович Нартов (1913 р.н.), Микола Григорович Мороз (1906 р.н.), Тимофій Семенович Моісейченко, Олександр Микитович Мельников (1919 р.н.), Борис Васильович Меєр (1908 р.н.), Микола Якович Онопрієнко (1921 р.н.), Семен Іванович Олефіренко (1918 р.н.), Пилип Спиридонович Кур`янінов (1908 р.н.), Максим Михайлович Кучеренко (1909 р.н.), Олексій Микитович Лиховид (1914 р.н.), Микола Миколайович Липай (1918 р.н.), Григорій Леонтійович Куліда (1903 р.н.), Василь Нікіфорович Криволапов (1913 р.н.), Микола Андрійович Краснов (1924 р.н.), Федір Григорович Кравченко (1912 р.н.), Микола Максимович Костиря (1915 р.н.), Миколай Павлович Коломієць (1919 р.н.), Григорій Павлович Коваленко (1904 р.н.), Леонтій Лукич Клєнус (1898 р.н.), Володимир Іванович Зайцев (1926 р.н.), Олександр Петрович Загуменний (1915 р.н.), Микола Пилипович Заводуєв (1916 р.н.), Юхим Максимович Дудченко (1903 р.н.), Микола Ілліч Друщенко (1908 р.н.), Іван Маркович Дорошенко (1905 р.н.), Юхим Юхимович Додулов (1910 р.н.), Михайло Олексійович Дехтярьов (1910 р.н.), Павло Іудович Дворний (1916 р.н.), Микола Тимофійович Пирогов (1901 р.н.), Пантелеймон Іванович Головко (1907 р.н.), Микола Миколайович Власов (1912 р.н.), Петро Єгорович Верещак (1916 р.н.), Микола Карпович Василенко (1908 р.н.), Василь Маркович Бурячок ( 1914 р.н.), Василь Павлович Будилов (1915 р.н.), Іван Михайлович Бабенко (1923 р.н.), Іван Лаврентійович Білоус (1923р.н.), Петро Юхимович Целінко (1907 р.н.), Іван Миколайович Чечеров (1908 р.н.), Пилип Петрович Чернега (1923 р.н.), Савелій Іванович Ястреб (1913 р.н.), Тихон Павлович Яресько (1915 р.н.) та Микола Романович Ямковий (1919 р.н.). У цьому ж місяці зникли без вісті рідні брати Микола Варфоломійович Кириченко (1914 р.н.) та Володимир Варфоломійович Кириченко (1921 р.н.), а також брати Іван Захарович Кобзар (1916 р.н.) та Олександр Захарович Кобзар (1920 р.н.).

Влітку зникли без вісті сержанти Микола Кузьмич Тищенко, Микола Петрович Юхненко (1909 р.н.), Василь Григорович Чернишов (1921 р.н.), Василь Артемович Остапов (1899 р.н.), Григорій Якович Целінко (1917 р.н.), Іван Петрович Тисленко (1918 р.н.) та Валентин Семенович Іщенко (1908 р.н.). Зникли червоноармійці Леонід Борисович Хазін (1910 р.н.), Костянтин Архипович Фоменко (1910 р.н.), Федір Єлізарович Турбовський, Георгій Пилипович Заводуєв (1919 р.н.), Всеволод Федорович Молодих (1923 р.н.), Микола Іванович Шафрановський (1910 р.н.), Сергій Маркович Соценко (1902 р.н.), Григорій Купріянович Соловей (1918 р.н.), Іван Степанович Сиротенко (1909 р.н.), Трохим Єлисейович Свіжина (1902 р.н.), Іван Гордійович Салюк (1902 р.н.), Михайло Васильович Ружицький (1917 р.н.), Олександр Андронович П`яточкін (1906 р.н.), Іван Іванович Погребняк (1903 р.н.), Кирило Григорович Паламарчук (1918 р.н.), Микола Андріанович Михайлов (1918 р.н.), Дмитро Павлович Онопрієнко (1909 р.н.), Василь Кирилович Лук`янченко (1914 р.н.), Михайло Спиридонович Кур`янінов (1904 р.н.), Трохим Семенович Липай (1902 р.н.), Григорій Григорович Лимаренко (1916 р.н.), Василь Федорович Куліш (1921 р.н.), Федір Миколайович Короньков (1914 р.н.), Федір Миколайович Кореньков (1913 р.н.), Михайло Олексійович Козловський (1910 р.н.), Микола Герасимович Коваленко (1921 р.н.), Павло Петрович Золотаревський (1909 р.н.), Борис Михайлович Звєрєв (1914 р.н.), Іван Петрович Кальченко (1914 р.н.), Василь Степанович Кальченко (1919 р.н.), Григорій Сергійович Дзюба (1922 р.н.), Анатолій Іванович Денисенко (1923 р.н.), Микола Трохимович Гончаров (1924 р.н.), Семен Петрович Гаван (1912 р.н.), Іван Нікіфорович Варнавський (1909 р.н.), Костянтин Андрійович Бібік (1918 р.н.), Тимофій Савелійович Чухало (1905 р.н.), Микола Михайлович Цуркан (1922 р.н.), Василь Павлович Яструб (1905 р.н.), Микола Іванович Яресько (1923 р.н.), Олексій Васильович Аверкін (1902 р.н.), Іван Михайлович Натаров (1905 р.н.), Григорій Григорович Корабльов (1905 р.н.) та Корній Андрійович Завгородній (1923 р.н.).

У вересні зник без вісті старший сержант 539 полку 108 стрілецької дивізії Анатолій Дмитрович Григорян (1920 р.н.). У жовтні зникли без вісті червоноармійці Олександр Олексійович Ткаченко (1920 р.н.), Спиридон Матвійович Юхненко (1914 р.н.) та Іван Іванович Будович (1907 р.н.). У листопаді зник без вісті червоноармієць Олексій Миколайович Полун (1911 р.н.), у грудні зникли червоноармійці Леонід Нікіфорович Носаль (1922 р.н.) та Микола Іванович Олефіренко (1922 р.н.).

Скадовські катерники

Велика Вітчизняна війна На початку 1944 р. була відновлена Очаківська військово-морська база, кораблі якої 27 серпня 1941 р. під натиском противника залишили Очаків. Місцем розташування бази до звільнення самого Очакова був визначений Скадовськ. Командиром бази в Скадовську був контр-адмірал Дмитро Данилович Вдовиченко, начальником штабу — капітан 2 рангу Сідельніков. У лютому-березні 1944 р. скадовчанин мічман Георгій Серженко з групою моряків розмінували, проміряли глибини та розставили освітлювально-навігаційне загородження в Джарилгацькій та Каркінітській затоках.

На початку березня 1944 р. штаб Чорноморського флоту вирішив перебазувати в Скадовськ 2-гу бригаду торпедних катерів, котра була утворена 1 вересня 1940 р. в Очакові. Командував бригадою капітан 2 рангу Віктор Тимофійович Проценко, котрий у 1933-1943 рр. служив на Тихоокеанському флоті. Начальником штабу бригади був Борис Петрович Бобині. Моряки зі складу 2-ї БТК відзначилися в боях за Керченську протоку, за що бригада отримали почесне звання «Новоросійська».

У Скадовськ командиру бригади запропонували добиратися літаком, але він особисто очолив перехід з Геленджика, що на Кавказькому узбережжі, в Скадовськ. 6 березня 1944 р. о 12 годині почався перехід 11 торпедних катерів Г-5 та 2 ракетно-артелерійських катерів. Один катер незабаром повернувся через несправності двигуна. Перехід відбувався у нічних умовах: туман, хвилі досягали 4-5 балів. Катерники провели 475-мильний перехід через море зі швидкістю 32 вузли, причому подібні кораблі мали призначення для атак у радіусі всього 80-100 миль.

Велика Вітчизняна війнаСкадовська авіагрупа забезпечувала перехід з 23-ї години до 2-ї години 7 березня, коли катери проходили повз миси Айтодер і Херсонес. У повітрі повинен був знаходитися Іл-4 в якості літака-ретранслятора для забезпечення зв’язком катерів з берегом. Два інших Іл-4 позначали світловими авіабомбами точки повороту катерів на новий курс біля мису Херсонес, а потім — Тарханкут. 7 березня вранці в повітря піднялись розвідник Б-3 і шість «кобр». Вони направились у бік мису Тарханкут з завданням знайти катери й прикрити їх від можливого нападу з повітря. Винищувачі 11-го полку прикривали катери на їх переході в Каркінітську затоку. Близько 10 години неподалік мису Піщаний відбувся повітряний бій. Тим часом о 13 годині катери підійшли до Тендрівської коси за 15 миль на захід від знаку «Тендрівський залізний».

Увечері 7 березня вісім катерів зайшли у порт Скадовськ. Пізніше дев’ятий катер підійшов до порту і кинув якір на рейді. Торпедний катер № 24 на переході значно відстав від основної групи, втратив орієнтир і зайшов у порт Ак-Мечеть (Чорноморськ), зайнятий німцями. Катер і його команда загинули в бою з кораблями противника. Живими залишилося лише троє матросів, котрі потрапили у полон.

Велика Вітчизняна війнаУже 8 березня вдалося вивести катери з-під нальоту німецької авіації, хоча німецькі газети повідомляли про знищення торпедних катерів, які прибули в Скадовський порт. Торпедні катери повинні були посилити блокаду Криму з моря, вони стали діяти зі Скадовська і Тендрівської затоки, як правило, уночі, а Скадовська авіагрупа забезпечувала катерників розвідданими і підсвіченням цілей у момент атаки. Торпедні катери 2-ї БТК перекрили вільний рух німецьким транспортам уздовж узбережжя з Севастополя в Констанцу і Варну.

Перший, хоча й не дуже вдалий, вихід був на Одесу. В ніч на 17 березня в Тендрівську затоку було відправлено 4 торпедних катери. Пізніше були виходи на Одесу, в один з виходів на одеський морський вокзал випустили 48 снарядів. А 10 квітня торпедні катери з моря сприяли визволенню міста Одеси.

Напередодні 9 квітня 1944 р. (початку звільнення Криму) у Скадовськ зі штабу флоту прилетів капітан 3 рангу Г. Гринько, щоб ознайомити катерників з їх новим завданням — топити військові і транспортні кораблі противника в районі від мису Тарханкут до паралелі мису Херсонес. Катерникам рекомендувалося діяти тільки в нічний час, спільно зі «скадовськими» льотчиками. 9 квітня катери Б. Лотошинського та Г. Ксенофонтова біля Ак-Мечецького порту знищили баржу, завантажену боєприпасами. Пізніше 11-12 квітня катери М. Подимахіна та Б. Лятошинського затопили дві самохідні баржі і два ворожих катера охорони.

Велика Вітчизняна війнаВранці 13 квітня в Скадовськ прибула ще одна група з 6 катерів на чолі з командиром 2 дивізіону капітаном 3 рангу А. Туулем, котра прийняла активну участь у звільненні Криму, а потім і Севастополя. 14 квітня, після часткового звільнення Криму, бригада почала перебазовуватися ближче до місця бойових дій. Вибір пав на бухту Караджа, що біляТарханкуту. В Скадовську розташовувалася трофейна німецька баржа БДБ, котру переобладнали під плавучу базу. Її завантажили торпедами, снарядами, продовольством, інструментом і пальним. База і 6 катерів були в Караджі вже 15 квітня і тієї ж ночі проводили розвідку біля Севастополя.

Як згадував пізніше командир ланки торпедних катерів В.С. Пилипенко, умови дислокації в Караджі були гірші, ніж у Скадовську: бухта відкрита, підходи до берега складні, багато підводних скал, пірс дерев’яний, розрахований лише на човни. Через декілька днів у Скадовськ на ремонт відправили один торпедний і два ракетно-артелерійських катери («катюші»).

У Скадовську продовжували друкувати багатотиражну газету військово-морської бази «На страже рубежей», редактор М. Любчиков особисто доставляв її в Караджу.

З 9 квітня по 11 травня «скадовські» катери бiля західних берегів Криму потопили 10 ворожих транспортних суден загальним тоннажем понад 9 тисяч тонн, пошкодили 4 сторожових катери тоннажем в 600 тон.

З 11 травня 1944 р. 2-га бригада вела пошук ворожих конвоїв виключно біля Севастополя, а 15 травня завершила свою місію і повернулася в Скадовськ. 17 травня 1944 р. 2-га Новоросійська, ордена Червоного Прапора, бригада торпедних катерів під командуванням капітана 2 рангу Віктора Тимофійовича Проценка повернулася в Очаків, куди раніше перебазувалася і Очаківська військово-морська база.

Джарилгацький фронт

В 1897 р. у Джарилгацькій затоці відбулися перші масштабні військові навчання. “Висаджував” десант Одеський загін чисельністю 8213 солдат і офіцерів, 16 гармат і 427 коней. У навчаннях брали участь 31 корабель, серед яких: “Три Святителі”, “Георгій-Переможець”, “Арарат” і “Чатир-Даг”, “Катерина ІІ”, крейсер “Пам’ять Меркурія”, канонірські човни “Запорожець”, “Чорноморець” та “Терець”, мінні крейсери “Хазарський” і “Гридень” та 10 міноносців. З часів Д. Адашева острів не бачив такої флотилії. 26 серпня 1897 р. броненосці стали вздовж берега біля Джарилгацької коси, за кілька кілометрів від Скадовська, приготувавшись до бомбардування узбережжя. “Захищав” узбережжя Севастопольський загін, який мав 7050 військових, 22 гармат і 364 коня. Генеральний штаб визнав, що “ворожий” десант вдався.

Ще в 1915 р. “Скадовська дільниця оборони Чорного моря” обладнала на острові Джарилгач постійний пост та розмістила артилерійську батарею. Проте стріляти їй не довелося. З початком громадянської війни ситуація змінилася.

Наприкінці січня 1919 р. в Джарилгацьку затоку ввійшли грецькі та французькі кораблі, висадивши миротворчий контингент в Скадовську та Хорлах. Керівник пробільшовисько налаштованих військ П.І. Таран висунув ультиматум командуючому грецької флотилії адміралу Янікоста, що у разі, якщо його кораблі не покинуть Джарилгацьку затоку, то на Джарилгацькій косі буде встановлено артилерію, котра закриє флоту вихід у відкрите море. Не бажаючи вступати в конфлікт з однією з воюючих сторін, флот покинув затоку.

В липні 1919 р. есмінець “Живий” озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами, під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, нещодавно отримавшого звання капітана 2-го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Як вказує один з учасників походу, там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. Проте, сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців “Живого” та “Жаркого” під командуванням штурмана “Живого” – лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися в Скадовськ. Відомо, що “Живий” та “Жаркий” здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.

Ще 27 вересня 1919 р. в Джарилгацьку затоку заходив підводний човен білого флоту “Утка”, котрий став на стоянку в Порту Хорли 29 вересня. Командир “Утки” Монастирьов отримав завдання патрулювати Джарилгацьку затоку, й робив це аж до 23 жовтня 1919 р. Відомо, що 21 жовтня 1920 р., коли Скадовськ та Каркінітська затока ще перебувала в руках білої армії, в Джарилгацьку затоку, з бойовою розвідкою заходив підводний човен “АГ-23” червоної армії під керівництвом командира Іконікова.

Наприкінці січня 1920 р. утворено “Загін Каркінітської затоки” на чолі з капітаном 1 рангу В.І. Собецьким. До загону зарахували канонерський човен “Альма” (1–120-мм, 1–75-мм), боліндер, пароплав–базу та декілька катерів. Весною капітан 1-го рангу Собецкий захворів і в командування загоном вступив капітан 1-го рангу І. К. Федяєвський. Джарилгацький маяк знаходився у розпорядженні “Загону Каркінітської затоки”, відповідно на острові розміщувався білогвардійський загін. Вояків білої армії забрав, 5 листопада 1920 р., пароплав “Саратов”, котрий останім полишив Джарилгацьку затоку.

Відразу по тому, в будинках біля Джарилгацького маяку розмістився прикордоний пост “Особливого відділу охорони кордону та узбережжя”. Саме в цьому відділі, в 1921 р., починав свою прикордону кар’єру майбутній міністр державної безпеки УРСР Сергій Романович Савченко.

В подальшому в Джарилгацькій затоці періодично проводили тільки навчання, і останній раз напередодні 22 червня 1941 р. Загін старшого лейтенанта Рибакова з 2-ї бригади торпедних катерів брав участь у спільних з прикордонниками навчаннях по висадці десанту в районі Скадовська. Висадивши умовний десант, загін прибув 21 червня о 23 годині 40 хвилин в Очаків. Навчання закінчилися, з ранку почалася війна. Доречі останіми, 13 вересня 1941 р., Джарилгацьку затоку залишали катери 3-го загону 2-го дивізіону 1-ї Севастопольської бригади торпедних катерів, під керівництвом капітан-лейтенанта К. Ізофатова, котрі вже обстрілювалися німецькими танками з берега.

Відповідно до даних Центрального архіву Міністерства оборони та Центрального Військово-морського архіву СРСР за період Великої Вітчизняної війни в районі острова Джарилгач загинуло або пропало без вісти 33 радянських військовослужбовців. Лейтенанти 2 авіаполку ВПС Чорноморського флоту Георгій Олексійович Лубчів (1915 р.н.) та Андрій Іванович Сивий (1915 р.н.) не повернулися з бойового завдання в районі острова Джарилгач 27 серпня 1941 р. Наступного дня загинули в повітряному бою в районі острова лейтенанти 2 авіаполку Микола Іванович Журавльов (1915 р.н.) та Володимир Юхимович Берзон (1913 р.н.).

Інші 29 – загиблі матроси “Служби спостереження та зв’язку головної бази Чорноморського флоту”. 13 вересня 1941 р. німецькі війська окупували Скадовськ, командування Чорноморського флоту залишило на острові Джарилгач вищезгадану службу. Її метою було спостереження за переміщенням німецьких кораблів i літаків та інформування про це командування флоту в Крим.

Радянська класична версія про події на острові зводиться до того, що 17 моряків на чолi зі старшиною 2 статті Іваном Кочетковим залишилися на острові і вели спостереження. Саме за наводкою “Служби спостереження…” 19 вересня о 4 годині 55 хвилин крейсер “Ворошилов” вийшов у район Скадовська для обстрілу скупчень військ противника. На початку жовтня до “Служби спостереження…” приєдналася група комісара Виноградова. Група провела вдалу вилазку в Новоолексіївку (нині Лазурне), їм вдалося зірвати нафтобазу. При повернені на острів над катером з’явився “Месершміт–110” і впритул став розстрілювати моряків. Загинули 12 з 30 червоноармійців, в тому числі і Виноградов. Згідно радянській версії, 7 листопада 1941 р. (річниця Жовтневої революції) старшина І. Кочетков ще піднімав бойовий дух бійців. Нажаль такою була радянська пропаганда, в якій до знамених дат присвячувалось навіть життя та смерть героїв. За тією ж версією, в середині листопада півтисячний загін німців переміг захисників острова, більшість загинула, кількох полонили, лише радист Микола Сурмач залишився живим. Власне саме з його спогадів і складено оповідь.

Але останні архівні дані та деякі спогади розходяться з традиційною радянською інтерпретацією тих подій. Згідно офіційної версії до 19 вересня 1941 р. німці захопили всю територію Херсонщини, за виключенням острова Тендрівська коса, де війська тримали оборону до 4 листопада 1941 р., потім всіх евакуювали. Острів Джарилгач офіційно вже не був радянською територією. А “Служба спостереження…” фактично перебувала в партизанських умовах, і не до середини листопада, а лише до середини жовтня.

Перше вдале повідомлення служби спостереження було про дислокацію великого скупчення сил противника для майбутнього штурму Перекопу. Насправді, 19 вересня о 11 годині 34 хвилини, крейсер “Ворошилов” почав обстріл скупчень військ противника у районі Скадовська та елеватор. Обстріл закінчився о 11 годині 50 хвилин, коректували артвогонь літаки типу МБР–2. Виконавши бойове завдання, о 19 годині 30 хвилин крейсер повернувся на головну базу, використавши 148 снарядів головного калібру, причому за всю війну використано 703 таких снаряди.

18 вересня 1941 р. у районі острова Джарилгач загинув червонофлотець, електрик зв’язку Осман Мустафа Чауш (1921 р.н.). 26 вересня загинув червонофлотець, писар Петро Леонтійович Григорівський (1907 р.н.). У вересні загинув командир відділення сигнальників, старшина 1 статті Тимофій Григорович Клименко (1914 р.н.). 24 вересня 1941 р. німецькі війська почали наступ на Перекопський перешийок і до 29 вересня захопили його. Радянські війська відійшли на Ішуньскі позиції. Фронт переміщувся все далі і далі від острова.

Дані про комісара Виноградова і його диверсійну групу у радянських істориків явно помилкові. Він не міг прибути на острів на початку жовтня, оскільки 1 жовтня 1941 р. інструктор пропаганди, старший політрук (аналог капітана) Віктор Єлисейович Виноградов (1904 р.н.) загинув вже на острові. Командир відділення сигнальників, старшина 2 статті Іван Васильович Кочетков (1919 р.н.) вже після 1 жовтня не міг керувати службою, він теж в той день загинув смертю героя. Того дня загинули також: командир відділення електриків, старшина 2 статті Сергій Дмитрович Бондін (1917 р.н.), червонофлотці: Микола Семенович Попцов (1922 р.н.), радист Іван Васильович Мороз (1919 р.н.), електрик зв’язку Микола Лук’янович Колєсніков (1914 р.н.), телефоніст Микола Семенович Бойцов (1921 р.н.) та головний зв’язківець Василь Якович Кожем’якін (1921 р.н.).

Після цього над островом став кружляти ворожий літак “Хейнкель–126”. А 10 жовтня 1941р. німці намагалися висадити на острів десант, тоді в бою загинули командир посту сигнальників, старшина 1 статті Григорій Михайлович Нікітас (1908 р.н.) та червонофлотці: сигнальник Лука Мефодійович Балоленко (1910 р.н.), електрики зв’язку Віктор Гнатович Неводничий (1919 р.н.) і Семен Якович Бернгіштейн (1916 р.н.). Радянська версія про те, що німецький десант був відбитий сумнівна, більшість матросів врятувалися ховаючись у дюнах.

Герой Радянського Союзу, полковник Олексій Череватенко в спогадах “Небо Одеси. 1941-й” згадував, що 13 жовтня 1941 р. четверта ескадрилья капітана Агея Єлохіна залишила Одесу і взяла курс на Крим. А.А. Єлохін, разом з начальником штабу полку В.С. Нікітіним, летів на УТІ–4. Через високу хмарність вони потрапили в район острова Джарилгач і здійснили вимушену посадку на нього. Тут вони зустрілися з моряками, котрі розповіли, що німці вже побували на острові та розстріляли полонених червоноармійців і місцевих рибалок. Моряки, як стверджує Олексій Череватенко, врятувалися заховавшись саме у дюнах. А. Єлохін та В. Нікітін пробули на острові чотири дні.

17 жовтня 1941 р. катери розвідувального загону під командуванням капітана Семена Львовича Єрмаша, підібрали пілотів, а разом з ними й 12 матросів “Служби спостереження”. Розвідувальний загін у складі 60 осіб від Джарилгача пішов на Ак–Мечеть, а потім на Євпаторію. При цьому загін знищив склад пального, літак та колону противника. Нажаль гвардії капітан, герой Радянського Союзу Агей Єлохін не залишив нам власних спогадів, оскільки 23 червня 1942 р., по геройські загинув у боях за Харків.

Саме 17 жовтня 1941 р., на острові Джарилгач при висадці німецького десанту, загинули червонофлотці: радист Опанас Іванович Романенко (1913 р.н.), телеграфіст Григорій Васильович Рубцов (1917 р.н.), радист Семен Михайлович Мотлашевський (1921 р.н.), сигнальник Микола Дем’янович Вакулін (1912 р.н.), зв’язківець Павло Арсентійович Григор’єв (1921 р.н.), електрик–зв’язківець Семен Петрович Звягін (1912 р.н.), рульовий Василь Григорович Карнаухов (1909 р.н.), зв’язківець Генріх Петрович Клемят (1920 р.н.), радист Мефодій Антонович Грищенко (1902 р.н.), сигнальник Дмитро Дмитрович Антошкін (1912 р.н.), головний зв’язківець Георгій Варфоломійович Ломідзе (1921 р.н.), радист Василь Григорович Шадорін (1910 р.н.) та зник безвісти електрик–зв’язківець Петро Миронович Гладирьов (1913 р.н.). Смертю хоробрих полягли старшина 2 статті, та радист Олександр Вікторович Лютий (1912 р.н.).

У 12 матросів “Служби спостереження”, котрі залишили острів 17 жовтня 1941 р., не було ні можливостей ні необхідності залишатися на острові до середини листопада. 18 жовтня 1941 р. німці почали наступ на Ішуньскі позиції в Криму і 20 жовтня зайняли їх. 29 жовтня 1941 р. весь Крим був захоплений німецькими військами, Севастополь опинився в облозі. Можливо захищаючи Севастополь загинули й ті 12 матросів, принаймі жодної інформації що вони залишились живими немає.

Незважаючи на певні викривлення фактів радянськими істориками, героїчний подвиг 29 моряків є вражаючим. Джарилгацький фронт вистояв рівно місяць у нерівній і кривавій боротьбі. Щоправда за даними місцевого вйськового комісарту, на острові Джарилгач, знходиться поховання 11 загиблих радянських воїнів.

У пам’ять про подвиг всіх загиблих моряків, 9 травня 1967 р., бiля пристані на косі Глибока, встановлено пам’ятник. Вічна пам’ять загиблим…

У період з листопада 1943 р. i до закінчення війни на острові Джарилгач розташовувався пост спостереження, сповіщення та зв’язку, на якому несли вахту три моряки. Весною 1944 р. над островом був збитий німецький літак “Хейнкель–126”. Він сів на фюзеляж на косі, на світанку п’ять німецьких льотчиків готувалися до відплиття на надувному човні в Крим, в цьому їм завадили два літаки Скадовської авіаційної групи, всі німці після нетривалої перестрілки здалися. В 1944 р. в Джарилгацькій затоці базувалася Очаківська військово-морська база у складі якої перебувала бригада торпедних катерів.

Рік 1945

У 1945 р. фронт відходив все далі і далі від Скадовська. У Львові, на Личаківському цвинтарі, похований скадовчанин червоноармієць Христофор Павлович Матвєєв (1909 р.н.). У Калінінградській області (Росія) загинув у бою старшина Прокіп Кирилович Нестеренко (1904 р.н.), у тій же області загинули від ран сержант Володимир Олександрович Бєлов (1925) та червоноармієць Анатолій Петрович Спірін (1915 р.н.).

У Латвії похований старший сержант 213 полку 71 гвардійської стрілецької дивізії Олександр Семенович Вовк (1900 р.н.), у Литві — червоноармієць Михайло Васильович Климак (1926 р.н.).

Бої за Східну Прусію забрали життя 6 уродженців Скадовська. 31 січня біля м. Рогайнен загинув старший лейтенант 220 стрілецької дивізії Григорій Васильович Литвиненко (1910 р.н.). Загинули червоноармійці Костянтин Титович Авраменко (1918 р.н.), Іван Васильович Ботнар (1925 р.н.), Федоір Олексійович Вакуляк (1911 р.н.), Семен Федорович Комшеко (1901 р.н.), від ран помер сержант 163 гвардійського стрілецького полку Микола Трохимович Фісай (1925 р.н.).

Велика Вітчизняна війнаПри визволенні Польщі помер від ран сержант 726 стрілецького полку Анатолій Григорович Леонов (1926 р.н.). Загинули у боях єфрейтор Дмитро Пилипович Коцюба, червоноармійці Петро Олександрович Волкодав (1926 р.н.), Володимир Романович Головачов (1926 р.н.), помер від ран Станіслав Іванович Литвиненко (1920 р.н.), а вже після Перемоги 14 травня в місті Костшин помер від ран Костянтин Якович Найденко (1917 р.н.).

Бої за Німеччину коштували життя 8 скадовчанам. 22 квітня в бою біля м. Вайсенбург загинув старший лейтенант 294 стрілецької дивізії Терентій Миколайович Рубан (1914 р.н.). Старший сержант 237 артилерійського полку Василь Нікіфорович Вихор (1913 р.н.) загинув 27 березня біля с. Церндорф. Сержант 294 стрілецької дивізії Микола Петрович Сисоєнко (1914 р.н.) загинув у бою 27 березня. Молодший сержант 726 стрілецького полку 395 Таманської дивізії Микола Михайлович Шаповал (1925 р.н.) загинув у бою 5 лютого біля с. Крихен. У Німеччині також загинули червоноармійці Володимир Онисимович Бурлак (1898 р.н.), Тимофій Михайлович Гришко (1913 р.н.), Наум Микитович Золотарьов (1903 р.н.), Антон Михайлович Ткаченко (1905 р.н.).

Вічно спочиватимуть в угорській землі червоноармійці Василь Григорович Волошин (1907 р.н.) та Терентій Якович Кононенко (1910 р.н.). У чеській землі похований солдат Дмитро Савелійович Теленик (1904 р.н.). Румунія надала останній притулок рядовому Леоніду Федоровичу Дворному (1924 р.н.). За п’ять днів до Дня Перемоги в Австрії загинув червоноармієць Петро Петрович Колодій (1918 р.н.). У французькій землі лежать останки червоноармійця Андрія Трохимовича Целінка (1886 р.н.).

У 1945 р. загинули молодший сержант Леонід Григорович Серебряков, червоноармійці Андрій Андрійович Яновський (1925 р.н.), Іван Семенович Дорошенко (1926 р.н.), Володимир Васильович Кобилін, Микола Тимофійович Кудрявцев (1922 р.н.), Микола Миколайович Носовський (1923 р.н.), Петро Денисович Федчинов (1926 р.н.), Тимофій Павлович Безуглий (1906 р.н.), помер від ран Павло Порфирійович Шнір (1910 р.н.).

У лютому зникли без вісті сержант 45 полку 19 гвардійської стрілецької дивізії Іван Михайлович Єрьоменко (1925 р.н.), єфрейтор 1003 полку 279 Лисичанської дивізії 51 армії. Іван Васильович Дорошенко (1923 р.н.) та рядовий Єгор Митрофанович Кравченко (1898 р.н.), в березні — Григорій Прокопович Красновид (1900 р.н.), Микола Павлович Прокопов (1908 р.н.), Іван Дорофійович Князєв (1899 р.н.), у квітні — сержант Олександр Сафронович Жадан (1926 р.н.), рядовий Іван Андрійович Стеценко (1913 р.н.), у травні — червоноармійці Семен Михайлович Зайченко (1907 р.н.) та Петро Семенович Ткач (1912 р.н.).

Іван Кузьмич Бабенко (1904 р.н.), червоноармієць 84 полку 33 стрілецької дивізії, помер від хвороби 28 лютого, похований у м. Скадовську. А старший лейтенант Іван Євдокимович Чугунов (1914 р.н.) помер від ран у Скадовську 3 вересня 1946 р.

Протягом Великої Вітчизняної війни без вісті зникли капітан 2 рангу Феофан Дмитрович Шаройко; капітани Марк Якович Аров та Олександр Андрійович Другов (1896 р.н.); старші лейтенанти Іван Федорович Бардієр, Влас Якович Зайцев, Григорій Федорович Кащевко (1905 р.н.), Анатолій Миколайович Шульга, Микола Григорович Черняєв та Марк Михайлович Тузман; лейтенанти Петро Калістратович Бабенко (1914 р.н.), Федір Омелянович Болдирьов, Василь Васильович Бугаєнко (1911 р.н.), Григорій Петрович Фроленко, Федір Антонович Чорний (1914 р.н.), Іван Петрович Токленко (1911 р.н.), Леонід Іванович Кривенко, Володимир Семенович Макаров (1925 р.н.) та Микола Степанович (1910 р.н.); молодші лейтенанти Дмитро Опанасович Спільний та Іван Степанович Волошин; сержанти Іван Васильович Божний (1924 р.н.) та Василь Іванович Пахомов (1912 р.н.); червоноармійці Гурген Карапетович Абрамянц (1915 р.н.), Яків Денисович Бабенко (1998 р.н.), Володимир Ілліч Білик (1923 р.н.), Савелій Лук`янович Кобзар, Макар Васильович Котенко, Олексій Дмитрович Феночко, Георгій Іванович Височенко, Федір Олексійович Вокуляк (1911 р.н.), Григорій Трохимович Кушнаренко (1913 р.н.) та Олексій Михайлович Рибась.

За період Великої Вітчизняної війни на фронті і в підпіллі боролися з німецькими загарбниками 812 уродженців Скадовська, з них 709 нагороджені орденами і медалями. 626 скадовчан віддали своє життя за Батьківщину. Загалом за період тієї війни з уродженців Скадовська загинули або пропали без вісті один капітан 2 рангу, 6 капітанів, 18 старших лейтенантів, 28 лейтенантів, 8 молодших лейтенантів, 9 старшин, 16 старших сержантів, 43 сержанти, 14 молодших сержантів, 3 єфрейтори та 486 червоноармійців. З призваних земляків повернулися живими лише 186 скадовчан…

Автор: О.М. Лиховид.